Історія Марка, Айри, Вальтера та К'Зіра могла б тривати вічно. Але кожна казка має свій кінець. Цей – щасливий. Не для всіх – темрява спала, але не померла. Езра знайшов спокій у смерті, який не міг знайти за життя. Айра залишилася в пам'яті тих, кого врятувала. А вони – жили. Будували, кохали, сміялися.
Бо саме в цьому суть життя – не в битвах, не в перемогах, а в моментах, коли ти поруч із тими, хто тобі дорогий.
Вежа на скелях стала символом надії. І кожен, хто приходив туди, знаходив те, що шукав: спокій, захист, нову родину.
Марко виріс. Став мудрим правителем, добрим наставником, вірним другом. Вальтер до самої старості кував мечі, які ніколи не вбивали, – лише захищали. К'Зір залишився вірним до кінця – він пережив усіх, але його дух і досі живе в старих легендах, які розповідають біля багать.
Айра не пішла. Вона стала вітром, що колише квіти на балконі. Вона стала світлом у блакитному амулеті. Вона стала надією в серцях тих, хто її пам'ятає.
І цього достатньо.
Кінець книги першої.
***
Дякую, що були з цією історією. Вона виросла з маленької розповіді в цілу книгу завдяки вашій наполегливості та вірі в героїв. Якщо захочете продовжити – нові пригоди чекають. А якщо ні – нехай цей фінал зігріває вас у холодні вечори.
Бережіть себе. І пам'ятайте: навіть у найтемніші часи завжди є місце для світла.