Розділ 14. Повернення до Ордену

Вальтер ішов до фортеці три дні.

Не тому, що дорога була довгою. Вона займала не більше доби, якщо поспішати. Але він не поспішав. Він ішов повільно, зупинявся, дивився на сніг, на небо, на власні руки. Він намагався зрозуміти, що скаже, коли переступить поріг Білого Зуба.

І не міг.

Правда - отрута, яку не можна вимовити відразу. Вона вбиває того, хто її каже, і того, хто її чує. Вальтер знав це. Він бачив, як правда спалювала людей дотла. І він не хотів згоріти.

Принаймні, не сьогодні.

***

Вартові біля брами впізнали його одразу.

- Інквізитор Вальтер, - сказав один, коротко вклонившись. - Командор чекає на вас.

- Я знаю, - відповів Вальтер, проходячи повз.

Він відчував їхні погляди - молоді, гострі, сповнені поваги з домішкою страху. Вони знали, що він невдало повернувся з полювання. Вони знали, що відьма жива. Але ніхто не питав. Ніхто не наважувався.

Бо Вальтер - навіть після поразки - залишався Вальтером.

Він пройшов у свої покої, зачинив двері, скинув подертий плащ на підлогу. Подивився в дзеркало. З дзеркала дивився чужинець - змарнілий, неголений, з очима, що бачили більше, ніж мали б.

- Ти ще тут, - сказав він своєму відображенню. - Значить, ще не все втрачено.

Він умився крижаною водою, переодягнувся в чисте. Білий плащ - символ, який більше нічого не символізував. Мечі - ті самі, що були з ним на перевалі. Вони пам'ятали кров варга. І її погляд, коли вона сказала: "Ти не заслуговуєш померти тут".

Вальтер вийшов із покоїв і попрямував до зали нарад.

***

Командор Езра сидів на своєму дерев'яному троні, як завжди - прямий, нерухомий, з очима кольору іржі.

- Вальтер, - сказав він, коли двері за інквізитором зачинилися. - Ти повернувся. Один.

- Так, командор, - Вальтер став на одне коліно, опустивши голову. - Відьма та хлопчик загинули в горах. Пес теж.

Езра мовчав. Довго. Так довго, що Вальтер відчув, як піт виступив на спині.

- Ти бачив їхні тіла? - запитав командор.

- Ні, - відповів Вальтер, не підводячи голови. - Вони впали в прірву. Слідів не залишилося.

- Але ти впевнений, що вони мертві.

- Так, командор.

Ще одна пауза. Вальтер відчував вагу погляду Езри - важку, майже фізичну. Старий інквізитор мав дар бачити брехню. Але Вальтер тренувався роками. Він навчився приховувати правду за рівним голосом, спокійним поглядом, розслабленою позою.

- Вставай, - сказав Езра. - Розкажи деталі.

Вальтер підвівся. Розповів. Про варгів, про снігову бурю, про прірву, в яку впала відьма разом із хлопчиком. Кожне слово було гладким, відшліфованим, правдоподібним.

Езра слухав, не перебиваючи.

- Ти поранений? - запитав він, коли Вальтер закінчив.

- Легко, командор. Варг подряпав плече.

- Іди до цілителя. Завтра в тебе нове завдання.

- Яке, командор?

Езра підвівся з крісла, підійшов до великої карти, що висіла на стіні.

- Ми знайшли сховище єретиків на південному узбережжі, - сказав він, показуючи на точку далеко внизу. - Там ховаються відьми, втікачі, пекельні створіння. Треба їх знищити.

- Скільки їх? - запитав Вальтер.

- Багато, - Езра повернувся до нього. - Тому я посилаю не тебе одного. З тобою будуть десять інквізиторів.

Вальтер відчув, як щось стиснулося в грудях.

- Коли вирушаємо?

- Через три дні, - відповів командор. - Маєш час відпочити й підготуватися.

- Я буду готовий, - сказав Вальтер, коротко вклонившись.

Він вийшов із зали, відчуваючи на спині погляд Езри.

Він збрехав. І командор, здається, повірив. Але Вальтер знав: це ненадовго. Рано чи пізно правда вийде назовні. І тоді він муситиме обирати.

Але поки що він чекав.

Чекав на щось, чого не міг назвати. На знак? На момент? На слабкість Ордену, який ось-ось з'явиться?

Він не знав.

Але знав одне: він більше не буде їхньою маріонеткою.

***

Наступні дні Вальтер провів у фортеці, спостерігаючи.

Він ходив коридорами, зазирав у зали навчань, слухав розмови молодих інквізиторів. Вони обговорювали майбутню облаву з ентузіазмом - для багатьох це була перша серйозна операція.

- Кажуть, там ціле гніздо відьом, - сказав один юнак, коли Вальтер проходив повз.

- А я чув, що там навіть діти є, - додав інший. - З пекельними іскрами.

- Дітей треба очищати одразу, - сказав третій, старший. - Не чекати, поки виростуть.

Вальтер зупинився. Повільно обернувся.

- Ви коли-небудь бачили очищення дитини? - запитав він тихо.

Молоді інквізитори завмерли.

- Ні, інквізиторе, - відповів той, що казав про дітей.

- Тоді не говоріть про це так легко, - сказав Вальтер і пішов далі, залишаючи їх у збентеженні.

Він відчував, що не може більше мовчати. Але ще не час. Він мав бути певен, що його слова щось змінять. Інакше навіщо?

***

Уночі Вальтер не спав.

Він сидів у своїй кімнаті, дивився на обгорілу дерев'яну ляльку, яку тримав у руках. Маленька конячка без ноги. Пам'ять про жінку, яка не була відьмою. Про дітей, які не були нечистими.

- Чого я чекаю? - прошепотів він у темряву. - Чого?

Відповіді не було.

Але на світанку він її отримав.

Його викликав Езра.

Вальтер прийшов у залу нарад, де крім командора були ще двоє - немолоді інквізитори, яких Вальтер знав поверхнево. Вони стояли біля карти, з низько схиленими головами.

- Вальтере, - сказав Езра, не вітаючись. - У нас зміни.

- Які, командор?

- Облаву переноситься на завтра, - відповів один із інквізиторів. - Джерело повідомило, що єретики готуються до втечі.

- Джерело? - перепитав Вальтер. - У нас є інформатор серед них?

- Так, - Езра кивнув. - І не один. Ми впровадили людей рік тому. Тепер вони дають нам точні координати.

Вальтер відчув, як холод пробіг по спині.

- Хто ці люди?

- Не твоє діло, - відрізав командор. - Твоє діло - вести загін. І знищити всіх.

Вальтер промовчав.

Але в голові вже крутилася думка: якщо в Ордену є свої люди серед єретиків, значить, інформація про облаву може витекти. І якщо він попередить Айру... ні, вона далеко. Вона в горах. Вона не в небезпеці.