Колись, коли світ був молодшим, а люди ще не навчилися будувати вежі до хмар, пекло дихало крізь тріщини в землі.
З тих тріщин народжувалися створіння, яких боялися навіть королі. Їх називали пекельними псами, хоча вони не були ані псами, ані справді пекельними. Вони були вартою - живою межею між тим, що має залишитися внизу, і тим, що мусить вижити нагорі.
Але світ змінився. Тріщини загоїли. Вежі збудували. І варта стала непотрібною.
Деяких псів убили. Деяких приручили. Але найгірша доля спіткала тих, хто зберіг вірність - тих, хто полюбляв прихищати самотні душі.
Бо саме таких вистежує Орден Правди.
Саме таких законують у некросрібло, щоб викачати душу крапля за краплею, а потім викинути догнивати в лісі, подалі від людських очей.
Ця історія не про героїв. І не про монстрів.
Це історія про тих, кого зрадили власні.
І про одного пса, який пам'ятав, що таке захищати навіть ціною всього.