Глава 10

Воно все ходить-бродить – ну просто обійняти та ридати. Як завжди, повернувся з перемовин, як завжди, невдалих. Отак життя й минає у спробах та поразках, але іноді є й джек-пот. Геля дивилась на чоловіка, який пив чай із тортиком і дивився у свій телефон. У нього був потенціал, але не склалося з матеріалом. Геля запримітила Андрія, блукаючи вулицями Києва. Він зацікавив її своїм оптимізмом та вірою в себе. Він був, ну, досить середнім айтішником, але непогано презентував свої проєкти. Ну, як можна було втюхать таке?! Воно ж зовсім непотрібно, та й заробив лише на чай з тортиком.

Але Андрій вірив, що укладе свою угоду століття. Він був непоганим чоловіком, що зовсім не рядилося із професією, яку він обрав. Він був приречений залишатись напівмертвим планктоном, доки не сконає. Але везіння все ж таки існує, тож навіть такі невдахи інколи досягають успіху.

Геля вирішила з’явитися в іпостасі ще менш успішного комп’ютерника, якому були потрібні гроші. Андрій одразу оцінив потенціал проєкту і дав грошей невдасі, який назавжди зник з його життя. Ну, так здавалося Андрію, адже Геля ні на крок від нього не відходила і допомагала йому в усьому. Вона іноді керувала його поведінкою та рішеннями, а він все дивувався, чого це він сказав так або зробив таке. Звичайно ж, усі його кроки були успішними, і скоро віртуальна гра стала вірусною. Всі жили у тій віртуальній реальності, кількість користувачів зростала щохвилини, і дуже скоро всі, або майже всі, виконували свою місію.

Дуже різне казали про ту вірусну гру: хтось був у захваті, інші були в повній залежності, а дехто був у паніці. Казали, що гра викликає психічні розлади. Геля парила в потоках інформації і була задоволена, адже вона знала, що людство скоро вилікується й отримає шанс на гідне й щасливе життя. Звичайно, шлях до вдосконалення буде не просто тернистим, а неймовірно болісним та невимовно жорстоким, але люди заслуговують на це.

Згодом зовсім невелика кількість людей залишилась не підключеною до гри. Коли всі гравці розпочали місію і ніяк не могли вийти з неї, Геля приступила до фінального етапу свого плану. Раптом люди стали гинути тисячами й мільйонами. Протягом року не стало близько 3 мільярдів людей. Багато захворіло й померло у страшних муках; дехто одного ранку просто не прокинувся. Доволі швидко люди зрозуміли, що вмирають ті, хто закінчив місію в тій клятій грі. Тож, ті, хто наразі закінчили свої місії, здебільшого жили в страху, очікуючи на смерть. Дехто продовжував жити, але з часом помирав із посмішкою на обличчі. Ті, хто ще не закінчив місію, − були й такі – намагались не грати, але в них ніяк не виходило не підключитись до гри та не закінчити її.