Глава 7

- Ти це чого відпочиваєш?! Нам залишилось зовсім мало, а вона розслабляється!

Геля відкрила очі і побачила Ярика. Але то був не цікавий персонаж із дикими пропозиціями. Перед нею стояв чоловік, який змушував її серце битися трохи швидше, а думки плутатися та перетворюватись на мрії. Як завжди, найменш підходящий об’єкт та ще й у найНЕзручніший момент. Тепер дівчина точно знала – вона його кохає. На щастя, Ярик не помітив змін та того кричущого погляду. Він уже розповідав про якогось нового клієнта. Геля посміхнулась своїм думкам. Звичайно, як завжди, − не той і не в той час. Та й місце могло б бути більш романтичним, ніж її власна квартира. Вона замислилась  на хвилинку. А може, спробувати?

- Так та нахаба ще й замовила його! – захоплено розповідав Ярик.

- Ну, от і добре, − подумки заспокоїлась Геля. – Такий самий самозакоханий кровопивця. – Ніяких спроб! Марнування часу.

- Що ж, розпочинаємо ще одну операцію «Перезавантаження». – Геля нарешті мала змогу розібратися із своєю проблемою, коли Ярик зник. − Хто може стати моїм помічником? Хтось приємний, веселий, розумний, близький, а краще, навіть трохи рідний. Степан. Він досить прийнятний варіант. Ще й не палить! 8 з 10-ти. Вони навіть якось спробували – не вийшло. Але він завжди їй допомагає, тож певний інтерес таки є. – Геля натиснула кнопку виклику. – Привіт! – Ох, вже ці смартфони! Як добре, що не треба запам’ятовувати або шукати у книжці номери. Треба лише пам’ятати ім’я. – Як справи?

- Привіт! Норм. Як сама?

- Також краще за всіх! Ти сьогодні ввечері дуже зайнятий?

- Щось сталось?

- Що ж таке має статися, щоб старі друзі повечеряли?

- Повечеряли?

- Ну, так. Є невеличка справа, – наполягала Геля. Вона відчула, що Степан може й відмовитись.

- Добре. Можу. Забрати тебе о шостій? Або кажи, де зустрінемось, − коротко відказав хлопець.

- Давай у «Франсуа»? О шостій?

- Добре. Побачимось, – хлопець поклав слухавку.

Цей занадто діловий тон не дуже сподобався Гелі. Ну, можливо, людина, якраз зайнята справами, а тут – вечеря. Ще не встиг нагуляти апетит після обіду, аж вечеряти кличуть. Але досить аналізувати! Треба готуватись. Як казали подруги Бріджит Джонс, перше правило будь-якого соціального заходу – виглядай неперевершено.

Рівно о шостій Геля зайшла до ресторану, де на неї вже чекав Степан.

- Ти чудово виглядаєш… Як завжди, – через паузу, що передувала цій фразі, а надто з погляду хлопця Геля зрозуміла: перша ціль досягнута. Але що зі Степаном? Що то за смуток у його очах? Геля трохи напружилась.

- Та ти теж нівроку! В тебе щось трапилось? Ти якийсь сумний, – із співчуттям запитала дівчина.

- Нічого, − якось швидко відповів хлопець і одразу перейшов до справи. – То чим можу допомогти?

- Ти завжди готовий прийти на допомогу. Як Чіп і Дейл, − посміхнулась Геля. – Але давай спочатку замовимо щось смачненьке. – Геля хотіла додати, що замовить гратен, який вони так колись любили, але щось її зупинило, і вона просто взяла меню. – Ти дивись, щось новеньке – рататуй. Його й замовлю!

- А я буду як завжди, − сказав Степан офіціантові. Той посміхнувся і приніс вина.

Дівчина щебетала без упину і задіяла увесь свій шарм: погляди, посмішки, ніби незначущі дотики. Але вона відчувала, що Степан стає все більш напруженим і засмученим. Дівчина зовсім нічого не розуміла, тому вирішила сказати все прямо. Все ж таки Степан добрий хлопець і вірний друг. Звичайно, сказала вона настільки прямо, наскільки це можливо:

- Нам було добре разом, так? Чому в нас нічого не вийшло, Степанчику?

- Я тебе занадто любив, а ти не змогла хоч трохи покохати мене. – Геля хотіла заперечити, але парубок продовжував. – Не треба виправдовуватись. Я ж усе бачив. Ти й справді намагалась. Тут, як то кажуть, серцю не накажеш.

- То, може, я спробую ще, якщо ти хоч трохи ще… − Геля не змогла промовити це слово.

- Не знаю, що це за гра така, або що в тебе такого трапилось? Вибач за таке банальне і принизливе для феміністки припущення. Ти вирішила, що час народжувати і потрібен матеріал? – Вони обидва посміхнулись. – Вибач, я не зможу. Мені було дуже важко, і я ледь оклигав. Я знаю, що на деякий час я знову стану найщасливішою людиною в світі. Ти навіть не уявляєш, як це – бути з тим, кого кохаєш без тями; ні про що не думати, а лише дивуватись, за що тобі таке щастя, адже ти на таке не заслуговуєш. Але вибач я більше не зможу пережити розставання.

- Звучить, як вирок бездушній тварині – тобто створінню, нездатному кохати. Ні, навіть не кохати, а відчувати хоч щось.

- Я не хотів тебе образити і не те мав на увазі, − відповів Степан. – Просто ти не будеш ніколи зі мною, а надто моєю. А намагатись знову я не маю сил. Це, звичайно, слабкість, не достойна чоловіка, та для мене це інстинкт самозбереження.

- Нічого собі, − думала Геля дорогою додому. – Треба ж було так чоловікові напакостити. Але все ж таки він спілкується зі мною та ще й готовий допомагати, якщо що. Він просто янгол! Навіть не зробивши те, що я від нього чекала, він все одно допоміг. Я ж не згадувала про те пекельне нещастя більш ніж добу. А до речі – Ярик… Де це він запропастився?

- Про вовка промовка, – подумала Геля, побачивши його.

- Розважилась? Як Степанчик? – грайливо запитав потойбічний партнер. – То ви знов разом? Він тебе кохає без тями. То буде непоганий союз. Я навіть тобі накину пару рочків, щоб ви тут побалділи.

- Ні, ми не разом, − коротко відказала Геля. – А ти де був?

- Розподіляв новачків та ще мав зустріч зі старшими.

- Невже сам Люцифер захотів побачити найкращого працівника пекельного тижня?

- Ага. Ніби він взагалі за цим спостерігає. Я з Вельзевулом спілкувався. – Ярик аж підстрибував від пихи. – Він сказав, що… − Геля не слухала той білий шум. Подумки вона аналізувала ситуацію:

- Aдже він уміє читати думки! – думала Геля. – Він і мої читав багато разів… Ніби-то… Та невже ж він не бачить, що я до нього відчуваю?! Невже він не бачить моїх поглядів та зітхань?! – Обурено нервувала вона. – Ніякий він не чорт, а звичайнісінький самець! Думає лише про себе, нічого не бачить та робить лише те, чого хоче. Треба ж було втріскатись саме в нього! Все! Це вже точно! Треба щось робити з цією любов’ю. Варіантів серед тих, хто живе нині, немає, тож потрібен план Б.