Глава 6

Ярослав все рідше навідувався, бо роботи в нього було багато, але він не забував і Гелю, адже вона також була його контрактницею. Коли вони, бувало, залишались погомоніти, вони зазвичай обговорювали роботу. Ярик любив розповідати про смішні та безглузді забаганки жінок, а іноді й чоловіків. Більше за все йому подобались історії про чоловіків, які повсюди розприскували тестостерон, а самі використовували суто жіночій ресурс.

- Із твоїм індивідуальним пакетом я напрацюю такі зв’язки! В нас все пекло сходиться читати людські забаганки. Збираємось та регочемо, як навіжені. Особливо веселі написані чоловіками. Взагалі у нас мало хто думав, що я хоч одного чоловіка зможу привести. А вони налетіли, як мухи на мед. І всі ж такі цікавущі!

- Знов сьогодні новеньке знайшлося. Ну, прямо потрійний агент: 40 років, неодружений…

- Дай відгадаю, – перервала свого партнера Геля. – Шість разів на тиждень ходить у спортзал, об’єм біцепса 45 см.

- Ну, так він всім каже…

- Звичайно ж! Обіймає високу посаду в середній компанії, скоро в нього день народження.

- Все вірно! З його біографією та сутністю все дуже просто, а от забаганки цікаві. – Ярослав багатозначно глянув на Гелю і набрав побільше повітря. – Цей екземпляр хоче грін-карту, мільйон доларів готівкою … та Брітні Спірс за дружину.

- І ти що, даси йому Брітні?

- Ну, я піду за стандартною схемою, звичайно. Дам йому дівча, схоже на Брітні. Зазвичай всі погоджуються на таке і контракт лишається дійсним, адже людина завжди може відмовитись від того чи того бажання.

- Як це? Передумати можна?

- Звичайно ж! – вигукнув Ярик, розповідаючи про пекельні шпаринки. – Але це стосується лише самих бажань, строки та кінцева точка залишаються без змін. Та й люди взагалі рідко заглядають у той контракт після підписання. Намагаються насолодитися якомога більше, поки в них є час. Вони готові прийняти не зовсім те, на що сподівались.

- Ага, краще синиця в руці, ніж журавель у небі.

- Саме так! Звідкіля, ти думаєш, це прислів’я?

- Невже ти автор? − здивувалась Геля.

- Ну, не я конкретно, але ми. Інколи немає можливості виконувати саме те, що ви навигадували, тому ми й виходимо із ситуації якось так. Ну, от дивись... – Ярослав на мить задумався. − Навіщо нормальному хлопцеві з Житомира та розпещена американка з трьома дітьми? Краще він отримає таку ж істеричну ляльку, яка хоча б розмовляє мовою, яку він розуміє. Я не маю на увазі англійську чи китайську (він, до речі, непогано шпрехає англійською). Між ними прірва, і він все одно замовить щось інше. Тож, навіщо мені старатися, а потім все одно дарувати йому синицю!

- Так, люди дуже часто вдовольняються маленьким птахом, і щойно отримали його – перестають боротися за журавля. Люди такі ледачі! Я така ледача! – з сумом усвідомила дівчина. Скільки всього вона не отримала! Скількома дрібницями задовольнялась! Їй стало огидно. Все! Тепер ніяких синиць або навіть голубів! Лише журавлі або орли!

Звичайно ж, наступного дня дівчина одразу згадала про свою рішучість та простояла 15 хвилин в очікуванні на саме той напій з необхідною кількістю інгредієнтів, а не на шмурдяк, на який зазвичай погоджувалась через брак часу.

- Ліза в шоці! – радісно вигукнув Ярик, який з’явився, як завжди, неочікувано та невчасно. – Каже, різкий сплеск активності. А це ж мій сплеск! Ну, ще там дехто на біржі в забавки грається…. Але мій внесок суперважливий. Якщо в менеджери виб’юсь, можливо, і з Вельзевулом ручкатися стану!

Геля із задоволенням слухала свого підопічного. Як коуч вона тішилась із того, що її учень так прогресує, а як жінка – з того, що пихата шмаркля, цариця-нахабниця мала роботу замість можливості самостверджуватися за чийсь рахунок. Чого вже там – за її, Гелін, рахунок!

- Багато ще до необхідної кількості? – спитала дівчина.

- Ще пара-трійка тисяч – і я там!

- То тобі на землі ще кілька днів лишилось, − із сумом промовила вона.

- Як і тобі до підписання, − нагадав веселий демон.

- Так. Я майже знаю, який оберу пакет, – загадково посміхнулась Геля.

- Так-так, − розгублено піддакував Ярик, але було видно, що він навряд чи слухав її, бо все дивився в обчислювач своїх балів. − Добре, тоді давай … трохи згодом – час ще є в нас. – Він, як марево, знову зник.

Коли Ярик пішов, дівчина трохи посиділа в улюбленому кріслі, але їй довелось встати, бо щось не давало їй спокою. Наче улюблене крісло, а вмоститися ніяк не можна. Що це таке, що її гнітить? Чи це скора подорож до пекла? Ні, подорожі їй подобались, та й знала вона, що там буде, – то не страшно. Тут бувало й більш моторошно.

- Що зі мною?! − спитала себе Геля, дивлячись у дзеркало. – Так, саме зараз! Досить відкладати! – Дівчина була налаштована рішуче. Вона оглянула кімнату – час вже це зробити! Вона підійшла до крісла і всілась якомога зручніше.

- Давай розбиратися! – розпочала свій аналіз Геля. – Якась я емоційно неврівноважена та занадто неуважна. Ці дні вже пройшли, а нормальність не повернулась. Меланхолія та дратівливість. Після чого мені стає зле? Коли я відчуваю себе погано? Зараз! От, навіть, саморефлексую! – відповіла Геля, поморщилась (знизала губами) від тих модних термінів і змінила позу. Тут вона трохи напружилась: – А коли мені добре? Коли я почуваю себе енергійною та веселою? Ну, вся енергія спрямована на Яриків проєкт. Цікава штука і так захоплює! – Геля подумки швидко понеслась у часі, згадуючи розробку програми, пошуки дизайну, скажених клієнтів. – Дуже захоплює, – з насторогою подумала дівчина. – Але що саме мене так захоплює? – Геля знову бачила картинки недалекого минулого. Не може бути! Геля не хотіла вірити та навіть оформлювати в думку її здогадку. Чого саме зараз, саме так і, як завжди, не той?!