Глава 3

- Добре, що сьогодні не треба на роботу, − думала Геля, лягаючи спати. – Треба хоч трошки полежати, бо цілий день буду ходити, неначе зомбі.

Всупереч її очікуванням, дівчина одразу заснула, а не мучилась, перевертаючись з боку на бік, з живота на спину. Спала вона довго й міцно і, коли прокинулась, була бадьора й сповнена сил. Геля навіть засумнівалась, чи то була надприродна реальність, а не сон? Тож, єдине правильне рішення, яке Геля й прийняла, − сісти за роботу. Слід було підготуватись до семінару, який мав відбутись дуже скоро, а матеріал був досі сирий.

В сутінках Геля трохи злякалась, коли її вчорашній гість повільно проявився поруч за кріслом.

- А ти добре пишеш. Правда. Може, комусь воно й допоможе.

- Щось мені здається, що ти в коучінг зовсім не віриш, − посміхнулась дівчина, знов і знов промовляючи це питання.

- Мені просто не дуже подобається ця ідея з перекладання відповідальності. Тільки начеб-то ви почали бути реально вільними – пузани всілякі не розповідають, як треба жити - так ви замість цього збираєтесь купками та й шукаєте пастора.

Ярослав зробив паузу і поспіхом сказав:

- Ну, можна було б іще погомоніти, але давай-но все ж таки до справ. То що? Готова? Виконую бажання? – Через Геліну нерішучість в потойбічного ділка не лишилось варіантів. - Дай руку – побачиш те, що завжди хотіла.

- Невже побачу Ніфертіті або Олександра Македонського? - не повірила своєму щастю ошелешена дівчина.

- Може й когось з них там побачимо.

- Де? – з недовірою спитала Геля.

- У пеклі звичайно ж. Де ще такі успішні та красиві? Згода?

В повітрі з’явився контракт, і там, де не було нічого написано, стали проявлятися красиві букви. То було перше бажання – екскурсія.

- Знаєш, я за принципом Марка Твена: на небо поспішають заради гарної погоди, а до пекла йдуть заради гарної компанії, – сказала Геля, даючи згоду.

- Ага, дуже типова помилка. В нас більшість – просто якась погань та неподобство. Той самий Твен і дня не був у нас, взагалі гарні письменники до нас не потрапляють. Якщо тобі подобається якась маячня, несмак та нісенітниці на кшталт Горького, то компанія тобі здасться пречудовою. До речі, політиків у нас і справді багато. Тобі було б цікаво, якщо б могли вони розмовляти.

- Ааа, їхніми язиками пательні розпечені витирають? − спробувала здогадатись Геля.

- Ну, Котляревський нафантазував, а ми маємо нищити стереотипи. Ні, для них ніяких пателень. Роти просто зашиті, от вони і киплять, і вибухають, намагаючись один одного перемекати.