Глава 2

Геля пішла зробити собі кави, бо як завжди їй потрібен був допінг аби робити життя жінок кращим. Так, вона й сама в це вірила… майже завжди вірила. Повернувшись до спальні і розташувавшись у ліжку, дівчина відчула якийсь внутрішній поштовх чи радше якесь фізичне перезавантаження. Їй на мить здалось, немов вона поза часом і навіть помічає, як повільно тануть секунди між її подихами. Проте вона швидко повернулась до тями.

− Хм, дуже цікаве відчуття, − подумала Геля. – Можливо, перезавантаження Матриці.

Вона посміхнулась своїй кмітливості й подумала, що треба буде використати цю метафору у своїх лекціях, але посмішка зникла в ту мить, коли вона помітила якогось чоловіка у своєму робочому кріслі. Дівчина ніяк не могла збагнути, що то за один, як він увійшов і чому вона сама не здогадалась встановити спинку крісла таким чином.

− Так-так… В такому положенні стає зрозуміло, чому воно коштувало, як диван. – Розпочав розмову незнайомець, ніби він міг читати думки.

− Ну, я гадала, ціна така через бренд, але … Ви хто такий? Як Ви зайшли і що Вам потрібно? – Чомусь Геля не відчувала страху, незважаючи на те, що чула кожного дня з телевізора про вбивства, грабіж та зникнення.

− Стільки питань, а відповідь така надзвичайна чи надзвичайно очікувана. Я той, на кого ти чекала вже давно… − розпочав був гість, стаючи в позу Дон Кіхота.

− Не кажи, що ти принц, що кінь твій під вікном і що ми їдемо до твого замку… − перебила його дівчина, сміючись.

− Ну, не принц. Якщо хочеш, кінь буде, та й поїздка може буть, якщо на те твоя ласка. У двох словах, я приніс контракт і вже очікую на твої бажання. Одразу ж попереджу: розірвати контракт після підписання не можна, навіть якщо це буде твоїм бажанням.

− Що за контракт? – здивувалась Геля.

− Так, − трохи стурбовано вигукнув гість. − Тобі треба виспатись, мала. Ти щось зовсім погано стала мислити. Контракт на твою духовну сутність… після смерті, − підкреслив чоловік, дивлячись Гелі прямо в цю сутність, – в обмін на безмежні радощі в цьому житті.

− Тобто ти чорт, і ти прийшов за моєю безсмертною душею? – припустила дівчина.

- От ти вже зі своїми ярликами та категоріями. Мені більше подобається «Менеджер з підбору рекрутів першого рівня». Ми з тобою в якомусь сенсі колеги. Ти ж підбирала персонал свого часу.

Геля починала вірити, що щось надзвичайне існує, і воно існує в її новому кріслі вже хвилин п’ятнадцять. Мало хто знав, що вона мала підбирати менеджерів для свого відділу, адже це не був її прямий обов’язок. Голос нового незнайомця відвернув її від спогадів про темне минуле.

− Тож, я попередив про той маленький нюанс, а тепер розповім про мої можливості. Ну, вони майже безмежні, адже людський мозок сам встановлює межі мріям та й усьому життю. – Промовляв незнайомець голосом автовідповідача, що заповнює паузу перед зв’язком із оператором. − Можна розпочати з пакету «Все включено», він найбільш популярний. Тут багатство, трохи слави, велике кохання, надзвичайна врода і, звичайно, неймовірна вдача в усіх видах гри та й в усіх справах. Термін дії пакету – 5 років. Дуже рекомендую!

Гість зупинився, немов вже збирався діставати якісь папери та підписувати їх.

− І це все?

− Тобто «все»?! − здивувався Менеджер із підбору рекрутів першого рівня.

− Ну, справді, один пакет?.. До того ж такий нецікавий та й трохи принизливий, адже половина з того списку в мене є.

− Мила моя дівчинонько, те, що ти розповідаєш на своїх МК та пишеш на своїх профілях у соцмережах, має дуже мало спільного з дійсністю. З цього списку в тебе є тільки, мабуть, п’ять років з огляду на твою манеру переходити дорогу, немов то фіалкове поле.

− Ні, ну, справді, моя сутність коштує недешево, я згодна продати її за дуже дорого. Тож, чекаю на кращу пропозицію. Та й взагалі…. Ти якийсь менеджер-невдаха. Хто так працює??? Про себе нічого не розказав, у довіру мені зовсім не втерся, повний відстій не запропонував, щоб на його фоні таке неподобство виглядало хоч трошки краще.

− Так я і знав – просто не буде, − сказав чолов’яга, радше звертаючись до себе, ніж до Гелі. – Ну, тоді буде за довгим сценарієм. Почнемо з відповідей на твої питання.

− Як тебе звати, до речі?

− При народжені назвали Ярославом, та всі звуть мене Ярчиком. Хоча ти, звичайно, можеш мене називати як тобі заманеться.

−Ну, Ярчик так Ярчик, хоч я очікувала на більш стильні імена: Вельзевул, Асмодей, Аамон чи щось таке.

− Ну, хто старший, той має такі імена. Наші топи саме так і звуться. Я ж підписався року 1022 від Різдва Христова. Жив у Києві та мав за батьків простих ремісників, які не дуже заморочувалися з іменем для своєї сьомої дитини.

- То ти з Києва?! Круто! І як тобі жилося в Києві того часу? – захоплено спитала дівчина, зручніше вмощуючись на дивані.

Гість трохи поморщився й відповів.

- Якщо я почну розповідати про мої поневіряння та побутові кризи, ми ніколи не дійдемо до суті, а зупиняти час набагато не можна… − І з жалем у голосі Ярослав додав: − Уже.

Геля недовірливо подивилася на чоловіка. Такий погляд було важко витримати навіть чорту.

− Ну, добре, − здався гість. − Я не можу зупиняти час надовго з тобою, бо я його багато витратив, поки організовував цю зустріч.

− Тобто ти вже зі мною зупиняв час?

− Радше не зупиняв, а повертав, що є ще більш витратним.

− Тобто ми вже зустрічалися? Як у тому фільмі з Томом Крузом? І скільки ж разів ми вже розмовляли?

− Розмовляли ми менше, ніж зустрічалися.

− Поясни,  − все допитувалась дівчина.

- Ну, я ж знав, яка ти є. Розумів, що ти  навряд чи повіриш, що я таки прийшов, хоч як тільки не закликала до себе нашого брата, та що можна підписувати контракт. Ти ж в подумах все запитувала, чому той чи той такий успішний. І твоя відповідь, що здавалась тобі фантастичною, взагалі-то недалека від істини: вони таки підписували контракти.