Вознесіння

— Архангел? — недовірливо видихнув Зарот, мимоволі відступаючи.

— Навіть архангел не насмілиться влаштовувати шоу там, де володарюють демони, — розважливо відказав Дрейвен, неочікувано опиняючись на арені. — Нічого боятися, поки я тут.

«Напевно, всі вищі демони можуть дозволити собі сказати щось круте», — мимоволі позаздрив молодий демон. Із приземленням ангела здійнялися клуби пилюки, а коли вона осіла — здавалося, усі присутні затамували подих. Кінець Дрейвенового меча був біля самісінької горлянки зверженця, який сумирно стояв на колінах. Потріпані скривавлені крила були сумирно складені за спиною, золотаве довге волосся, яке потьмяніло і втратило своє внутрішнє світло, спадало хвилями на спину — падіння з небес явно було не з найпростіших випробувань. Дрейвен оцінив вираз його очей: до біса спокійний, сумирний, і він ледве стримав посмішку — непогано. На милування янголами зазвичай не було часу, уся увага була зосереджена на тому, щоб вдало відбити можливий удар, тож тепер усі пристутні оглядали Авіля ніби уперше у німому здивуванні.

— Схоже, на Небесах неспокійно. Останнім часом усе частіше звергають тих, хто чимось прогнівав бога, а казочки про те, що діється нагорі, стають усе дикішими. — Лорд Дрейвен примружився і торкнувся лезом його підборіддя, змушуючи підвести голову. — Неймовірно знайоме обличчя. Архангел Авіль, яка честь!

Той усміхнувся куточком вуст, слабко йому киваючи.

— Лорд Дрейвен.

Можна було відчути цей знак питання, який повис над ареною. Вищий демон, який так і фонтанував впевненістю, зараз проявляв щире здивування, але швидко потемнів обличчям і підозріло примружився. Його можна було зрозуміти: останній архангел навіть після зверження влаштував справжню бійню серед демонів, не зважаючи на те, що більше не мав ніякого відношення до Небес.

— Кого-кого, а сумнозвісного Авіля не очікуєш побачити у зверженцях, ще й у такому вигляді. Твою вірність богові ніхто і ніколи не піддавав сумніву, — поволі промовив демон, міцніше стискаючи руків'я меча, і той, немов живий, загудів у руці. — У нас війна, а вони звергають одного із найбільш лояльних псів?

Тьмяність німбу над головою, клятий послух у очах архангела і ці крила без краплі священних чистоти і світла, більше подібні ганчірці.

Як не крути, це схоже на пастку.

Лорд Дрейвен замахнувся мечем і... щось мелькнуло перед очима. Він мимоволі провів маленьку тінь поглядом, не одразу зрозумівши, що це власне таке. А чорна пір'їнка опустилася на землю.

Пір'їна?

Чорна, темніша за ніч пір'їна?

У жодного демона не було крил.

Натовп захвилювався, почулися нерозбірливі вигуки, які чомусь змусили Дрейвена підвести голову. З небес падало чорне пір'я, кружляючи і виписуючи фінти із дивною легкістю, яка чомусь дарувала відчуття тихої тривожності.

Навіть не поглянувши на Авіля, Вищий демон вже здогадувався, чому не відчував страшного тиску священної сили, яка таїлася у тілах усіх ангелів; він опустив погляд саме тоді, коли пошматовані крила сумирного Авіля за його спиною почали забарвлюватися чорним, аж поки не залишилося жодної білої пір'їнки, яка б свідчила про колишнє життя на Небесах. Он воно що. Ха.

Демон не міг померти, поки дихав повітрям Пекла. Воно зцілювали кожного свого підданого, і тепер, на очах у представників бісового роду, рани колишнього архангела затягувалася і зникали, не залишаючи по собі нічого, окрім чистої шкіри.

Дідько.

Дідько.

Авіль піднявся на ноги, складаючи за спиною оновлені, темніші за ніч крила. Всі підсвідомо розуміли, що тепер розмова не піде так, як зазвичай це було із архангелами. Дрейвен повів бровою:

— Здивував.

— Дякую, — і оком не змигнув Авіль.

Було чітке розуміння того, що відбувалося. Ніколи досі крила ангелів не ставали чорними, ніколи досі свята і чиста енергія не покидала тіло ангела настільки, що він міг увібрати в себе енергію Пекла без ушкодження тілу. Клятий архангел дивився усе ще ясними блакитними очима прямо в душу так, ніби знайшов своє місце. Вірність архангела Авіля ніколи не доводилося піддавати сумніву, але ось він стояв перед лордом Дрейвеном так, ніби не збирався казати щось, окрім клятви вірності.

— Здається, на Небесах ти не знайшов свого місця, — поволі промовив Вищий демон, ховаючи меча. — Завжди було цікаво, боляче падати з Небес?

— Пекельно, — усміхнувся Авіль. — І я помщуся за свій біль.

Він завмер, коли лорд Дрейвен раптом наблизився, знімаючи свого плаща — і тепла тканина огорнула плечі і колись зранені крила, чистоту яких не цінували нагорі. З відстані між їхніми обличчями можна було розгледіти хитрий блиск у темних очах демона.

— Ласкаво просимо. Тут завжди раді тим, кого відвергли Небеса.

Відчуваючи дивне тепло в грудях і довкола себе, звержений архангел міг чітко сказати — Пекло таки зустріло його із обіймами.