Падіння

По нього прийшли. Це мало статися, і на це варто було чекати після того, як він порушив стільки правил.

— ...Відбудеться суд Божий над дитям невірним і сьогодні ж відкинутим! За те, що вимагав у Бога любові, ставив питання і піддавав сумніву ціль самого Творця...

Сьогодні відбудеться суд. І судитимуть не абикого, а невірного слугу Божого.

Його поставили на коліна в центрі зали, закували руки за спиною золотими ланцюгами і змусили дивитися на суддю — Іліора — знизу вгору, поки той оголошував промову, і в очах колишнього друга не було нічого, окрім холоду і презирства.

— ...І за зраду...

Колись сліпа віра і обожнювання були усім, що мав при собі Авіль.

— ...колишнього архангела і зрадника Творця нашого...

Він не шкодував і збирався молити пробачення. Недосяжний сяючий силует Творця по праву руку ідіота-судді був незворушним спостерігачем на кожному суді, немов би милість і прощення не були чимось безкоштовним.

— Ми теж твої діти! — крикнув Авіль в останню мить, і слова йшли від самої душі. — Як і люди, ми теж твої діти, то чому ти любиш тільки їх?!

А тоді Небеса роззявили під ним свою пащу, і звержений архангел провалився у безодню.

Цьогоріч турнір був ще грандіознішим, ніж зазвичай. На Багряний арені — місці, де можна було поміритися силами із іншими — не бувало тихих днів, днів без відвідувачів. Сюди тяглися і прості, і вищі демони, ті, що мали усе, і ті, в кого не було навіть імені — і усі хотіли із головою поринути у бій.

Демон не міг померти, поки дихав повітрям Пекла, тому справжньої загрози для життя учасників не було. Єдиним способом перемогти можна було лише змусивши противника здатися.

Аби насолодитися видовищем або перемогою заслужити увагу і прихильність Дрейвена —власника арени і найвідданішого глядача, який ніколи не звертав уваги на становище в суспільстві і тільки на силу — тут збиралися усі можливі види демонів із різних прошарків суспільства. Усі емоції демонів зміцнювали і поліпшували ауру Пекла, і воно ставало тільки сильнішим, даруючи натомість своє покровительство.

Отже, сьогоднішній турнір почався. Натовп хвилювався як один, то зітхав і обурено ревів, а то вибухав дикою радістю і захватом, і від того повітря аж дрижало над усією ареною. На найвищому і найвиднідому місці на троні сидів Дрейвен — вищий демон. Ні, Вищий демон, і зазвичай заради його прихильності демони були готові на все, аби отримати перемогу на арені.

От і тепер Зарот, молодий і енергійний демонюга, поспішив підвести погляд на хазяїна арени, як тільки чисто і яскраво одержав перемогу. Втім, усмішка зникла з його обличчя: лорд Дрейвен дивився не на нього. Лорд Дрейвен дивився кудись угору, поволі підводячись з місця, разом із тим затих і натовп.

Світло Небес, що пробилося у Пекло крізь хмари, змусило насторожитися увесь демонічний народ: війна між демонами і ангелами була в розгарі, і поява ангелів у Пеклі не обіцяла нічого хорошого. Біси і так жили у постійній напрузі, усе Пекло відчувало присутність війни, що точилася по краях, і по-справжньому розслабитися не міг жоден демон, яке б життя він не вів; напевне, саме з цієї причини Багряна арена була відкрита тепер щодня для усіх охочих.

Ніяке військо ангелів не показалося і не розпочало напад, натомість звідти вилетіла самотня фігурка. Чи впала?

Останнім часом зверженні ангели були не рідкістю.

Золотий спалах перетнув усе небо — архангел. Клятий архангел, якого зігнали з небес.