Розділ 21. Хліб правди

Ейдан зателефонував увечері, коли сонце сідало за обрій, фарбуючи море в багряні тони. Ліна сиділа на ґанку з чашкою чаю, збираючись із духом перед розмовою.

— Результати прийшли, — сказав він без вступу. Голос утомлений, але в ньому звучали роздратування й злість.

— І?

— Чарлі не мій син.

Ліна видихнула. Але одразу ж засумнівалася:

— Ти впевнений? Помилки бути не може?

— Я сам поїхав до лабораторії сьогодні. Знаєш, що з'ясувалося? Результати були готові ще три дні тому. Елізабет отримала їх електронною поштою, але не сказала мені. Просто тягнула час.

— Але навіщо? Який у цьому сенс?

— Не знаю. Коли я показав їй роздруківку з лабораторії, вона спершу вдала, що здивована. Потім, коли я запитав прямо, чому мовчала, сказала, що не знала, як повідомити. Що боялася моєї реакції. Але я не вірю їй.

Ліна насупилася. Щось у цьому було дуже дивне.

— Як ти себе почуваєш?

Ейдан помовчав:

— Чесно? Злюся. На неї — за брехню, за маніпуляції. На себе — за те, що повірив так легко. І ще... полегшення. Знаєш, я хочу дітей. Справді хочу. Але тільки з тобою. Від коханої жінки, а не від брехухи й маніпуляторки.

Ліна відчула, як на серці теплішає:

— Я кохаю тебе.

— І я кохаю тебе. Я завершую тут справи й повертаюся. Максимум тиждень. Хочу додому. До тебе.

Вони попрощалися. Ліна поклала телефон і подивилася на море. Чарлі не син Ейдана. Елізабет брехала. Тягнула час.

Але навіщо?

Наступного ранку, коли Ліна відчиняла пекарню, в двері постукали. На порозі стояла Елізабет. Сама, без Чарлі. Виглядала нервовою, напруженою, але намагалася усміхатися.

— Ліно, можна увійти? Я хотіла вибачитися.

Ліна відступила, пропускаючи її. Елізабет увійшла, озираючись навколо — наче бачила пекарню вперше, хоча нещодавно була тут.

— Я почуваюся жахливо через всю цю ситуацію, — почала вона, підходячи до прилавка. — Я була впевнена, що Ейдан — батько Чарлі. Чесно, повністю впевнена. Але тест показав протилежне. Мені так соромно.

— Так, вам має бути соромно.

Гостя замовкла, опустивши очі. Потім провела рукою по дерев'яній стільниці, повільно, наче вивчаючи текстуру дерева. Потім пройшлася вздовж полиць із хлібом, торкаючись їх пальцями.

— У вас дуже затишно тут, — сказала вона, і в голосі була якась фальшива легкість. — Відчувається... особлива атмосфера.

Ліна спостерігала мовчки. Елізабет продовжувала ходити по пекарні, торкаючись предметів — старовинної хлібної дошки на стіні, глиняних горщиків із травами, ручки печі. Рухи були наче випадковими, але Ліна відчувала — в них була мета.

— Ви щось шукаєте? — запитала вона нарешті.

Елізабет здригнулася:

— Що? Ні, просто... просто милуюся. Ви знаєте, зараз рідко зустрічаються такі автентичні місця. Все справжнє, старовинне.

Вона підійшла до вікна, провела пальцями по підвіконню, потім обернулася:

— Ейдан розповідав, що ця пекарня передається з покоління в покоління. Що тут особлива енергетика.

— Він так сказав?

— Ну, не зовсім цими словами. Але я відчула сама. Тут справді... особливо.

Ліна схрестила руки на грудях. Щось було не так. Зовсім не так.

— Елізабет, ви справді прийшли вибачитися? Чи ви хочете чогось іншого?

Жінка моргнула, і на секунду маска злетіла — Ліна побачила в її очах щось хиже, жадібне. Але Елізабет одразу знову усміхнулася:

— Що ви, звісно, вибачитися. І ще... я хотіла попросити поради. Ви ж допомагаєте людям, правда? Ваш хліб... він особливий?

— Люди так кажуть.

— Мені потрібна допомога. Після всього цього я почуваюся загубленою. Може, ви спечете щось для мене?

Ліна дивилася на неї довго, хотілося відмовити:

— Можливо. Але не сьогодні. Сьогодні в мене багато роботи.

Елізабет кивнула, але Ліна бачила — вона розчарована:

— Звісно, розумію. Тоді я прийду завтра?

— Приходьте.

Коли пані пішла, Ліна залишилася стояти посеред пекарні, дивлячись на місця, яких торкалася жінка. Щось тут було неправильно. Але що саме?

Увечері Ліна дістала зі скриньки нерозпечатані листи Марти. Їх залишалося два. Відкрила перший.

"Дорога моя спадкоємице,

Магія пекарні — великий дар. Але з ним приходить і небезпека. Є люди, які полюють на таку магію, не з добрих намірів.

Якщо ти відчуваєш, що сила слабне без видимої причини, будь обережною. Магію можна вкрасти. Це процес складний, але можливий.

Злодій має перебувати поруч із джерелом магії. Має торкатися магічних предметів, проводити час у місці сили. Поступово, непомітно, магія перетікає.

Придивися: злодій часто знаходить причини бути поруч, торкається предметів у місці сили, наче вивчаючи їх.

Іноді злодії використовують артефакти — предмети, здатні акумулювати магію. Це може бути прикраса, камінь, будь-який предмет, який вони залишають у місці сили.

Якщо ти підозрюєш когось у крадіжці магії, є тільки один спосіб дізнатися правду. Хліб правди. Рецепт небезпечний, бо змушує людину говорити тільки правду. Всю правду. Без прикрас, без брехні, без умовчань. Це може бути жорстоко. Але іноді необхідно.

Рецепт на звороті. Використовуй з обережністю.

З любов'ю й пересторогою, Марта"

Ліна повільно перевернула листа й прочитала рецепт. Серце билося дедалі швидше.

Елізабет. Вона торкалася предметів. Ходила по пекарні, торкаючись усього. Магія Ліни почала слабнути після її появи.

Ця жінка краде магію?

Світанок був холодним і туманним. Ліна встала о четвертій ранку, коли місто ще спало. Дістала джерельну воду, яку Ейдан привозив із джерела в горах. Просіяла борошно сім разів — повільно, ретельно.

Узяла маленьку голку. Уколола палець. Крапля крові впала в борошно — червона цятка на білому. Ліна здригнулася, але продовжила.

Мед диких бджіл — у неї якраз була баночка від старого пасічника. Полин — ріс у саду за будинком.