Епілог

Вересень був теплим і сонячним. Дерева починали змінювати колір, море ставало темнішим, небо — вищим. Повітря пахло осінню, яблуками й останніми квітами.

Ідеальний час для весілля.

Ранок почався з метушні. Ліна прокинулася о шостій — не могла спати довше, надто багато думок, хвилювання, радості. Сьогодні вона виходила заміж.

Єва з'явилася о пів на сьому з величезною сумкою, повною косметики, шпильок, стрічок.

— Ти готова стати нареченою?

— Не знаю. Нервую.

— Це нормально. Усі наречені нервують. І я колись нервувала, хоча мій шлюб тривав недовго. — Єва засміялася. — Але твій буде іншим. Ейдан не такий, як мій колишній.

Вони пили каву на кухні, і Ліна дивилася у вікно на сад Торвальда, що виднівся вдалині. Там уже йшла підготовка — розставляли столи, розвішували гірлянди, прикрашали арку з гілок і квітів.

Подвійне весілля. Івонна й Торвальд. Ліна й Ейдан. Дві пари, які знайшли одне одного, знайшли себе, знайшли свій шлях.

— Івонна вже прокинулася? — запитала Ліна.

— Годину тому дзвонила. Не спала всю ніч. Торвальд теж. Вони як діти перед Різдвом.

Ліна усміхнулася. Вона розуміла це почуття.

Сукня була простою. Не пишна, не білосніжна. Кремова, лляна, довга, з мереживом на рукавах. Ліна знайшла її в маленькій крамничці вінтажного одягу в сусідньому місті. Приміряла й зрозуміла — це вона.

Єва допомогла їй одягнутися, заплела волосся у вільну косу, прикрасила польовими квітами. Ніякого складного макіяжу — просто трохи рум'ян, блиск для губ, туш.

— Ти прекрасна, — сказала Єва, і в очах стояли сльози.

— Не плач. Якщо ти заплачеш, я теж заплачу, а потім розмажеться туш.

Вони обійнялися й засміялися крізь сльози.

У двері постукали. Волтер, у старому, але ретельно випрасуваному костюмі:

— Час, люба. Усі чекають.

Він проведе її до вівтаря — Ліна попросила про це. У неї не було батька, Волтер був як дідусь для неї. Літній чоловік прослізився, коли вона запитала, і з гордістю погодився.

Сад Торвальда перетворився. Між яблунями й вишнями натягнули гірлянди з паперових ліхтариків. Столи стояли довгими рядами, покриті білими скатертинами, заставлені простою їжею — хлібом, сирами, овочами, рибою, пирогами. У центрі — арка з гілок, переплетених із польовими квітами й стрічками. Ліні згадалося, в якому занепаді був будинок і сад, коли вони з Ейданом прийшли сюди вперше, принісши Торвальдові пиріг.

Гості сиділи на дерев'яних лавах — прийшло дуже багато гостей. Може, сто людей, може більше. Ліна не рахувала. Бачила знайомі обличчя — місіс Коллінз із донькою, Пітера, Сару з родиною, Кетрін із Софі, мера Гранта, отця Майкла, вчителів зі школи, ремісників і навіть туристів, які випадково опинилися в місті й були запрошені на святкування.

А ще маму. Ліна побачила її в третьому ряді — самотню, постарілу, з винуватим поглядом. Вони не бачилися три роки. Відтоді, як посварилися через вітчима, якого Ліна терпіти не могла. Мама обрала тоді його, а не доньку.

Але місяць тому вона зателефонувала. Сказала, що розлучилася. Що зрозуміла — Ліна мала рацію, цей чоловік справді був негідником. Попросила пробачення. Запитала, чи може приїхати на весілля.

Ліна сказала "так". Не одразу, відповідь далася не зовсім легко, але сказала. Бо навчилася в Марти прощати. Відкривати серце, навіть коли болить.

Музиканти грали на скрипці й гітарі — просту, ніжну мелодію.

Ейдан стояв біля арки в темному костюмі без краватки, з білою сорочкою. Поруч — Торвальд, теж без краватки, засмаглий, усміхнений, помолодшалий років на десять.

Івонна йшла першою — в ніжно-блакитній сукні, з розпущеним волоссям, прикрашеним вінком із квітів. Сяюча, щаслива, зовсім не схожа на ту сіру мишку, якою була рік тому.

Потім Ліна — під руку з Волтером, повільно, намагаючись не спіткнутися від хвилювання.

Ейдан дивився на неї, і в очах було все — любов, захоплення, вдячність.

Волтер передав її руку Ейданові, прошепотівши:

— Бережи її.

— Завжди.

Отець Майкл стояв під аркою з молитовником. Він вінчав обидві пари одночасно — незвично, але символічно.

— Ми зібралися тут, щоб поєднати дві пари, які знайшли любов, віру й надію. Івонна й Торвальд. Ліна й Ейдан. Четверо людей, що стали основою відродження нашого міста. Чотири серця, що б'ються в унісон.

Він говорив про любов, про вірність, про те, що шлюб — це не тільки радість, а й праця. Про те, що разом можна подолати будь-які труднощі.

Потім клятви. Спочатку Торвальд та Івонна.

— Я, Торвальд, беру тебе, Івонно, за дружину. Обіцяю любити тебе, підтримувати, бути поруч у радості й у горі. Обіцяю щодня показувати тобі море й розповідати його історії.

Івонна сміялася крізь сльози:

— Я, Івонна, беру тебе, Торвальде, за чоловіка. Обіцяю любити тебе, надихати, бути поруч завжди. Обіцяю читати тобі книжки вголос і варити каву вранці.

Потім Ейдан і Ліна.

— Я, Ейдан, беру тебе, Ліно, за дружину. Обіцяю будувати й поліпшувати наш дім безперервно. Обіцяю їсти твій хліб до кінця життя й казати, що він найкращий у світі. Обіцяю бути твоєю опорою, твоїм партнером, твоїм другом.

Ліна усміхалася, сльози текли по щоках:

— Я, Ліна, беру тебе, Ейдане, за чоловіка. Обіцяю пекти для тебе завжди. Обіцяю ділити з тобою радість і біль, успіхи й невдачі. Обіцяю любити тебе всім серцем, відкритим і вільним.

Обручки. Прості срібні обручки — Ейдан зробив їх сам, для всіх чотирьох. На внутрішній стороні вигравірувано: "Разом".

— Оголошую вас чоловіками й дружинами. А тепер, молодята, можете поцілуватися.

І вони цілувалися — Торвальд та Івонна, Ейдан і Ліна — під оплески, сміх, музику.

Святкування тривало до пізньої ночі. Їли, пили, танцювали, сміялися. Діти бігали між столами, старі розповідали історії, молодь танцювала під живу музику.

Ліна танцювала з Ейданом повільний танець під зірками. Його руки обіймали її міцно, надійно.