Розділ 20. Втрата магії

Місіс Коллінз прийшла в понеділок уранці, коли Ліна тільки відчинила пекарню. Літня жінка, завжди усміхнена й балакуча, сьогодні виглядала змарнілою, постарілою.

— Ліно, люба, — сказала вона, присідаючи на стілець біля прилавка. — Мені потрібна твоя допомога. Моя донька... вона знову в депресії. Після розлучення зовсім загубилася. Не їсть, не спить, тільки плаче. Я думала, час вилікує, але минуло півроку, а їй усе гірше.

Ліна кивнула, слухаючи. Раніше вона б одразу зрозуміла, який хліб потрібен. Відчула б інтуїцією, побачила б у думках рецепт. Але зараз... нічого.

— Спечу для неї, — сказала вона, намагаючись говорити впевнено. — Приходьте завтра.

Місіс Коллінз, подякувавши, пішла, а Ліна залишилася стояти за прилавком, дивлячись на свої руки. Вони виглядали як завжди. Але в них не відчувалося того особливого тепла, яке з'являлося перед випіканням магічного хліба.

Вона спробувала спекти "Хліб нової надії" — той, що допомагав людям, які пережили втрату. Відміряла борошно, додала воду, сіль, мед, дрібку кориці. Замісила тісто, залишила підходити.

Але тісто підходило повільно, неохоче. Коли Ліна сформувала буханець і поставила до печі, вона знову не відчула звичного тепла, що розливається по руках. Не побачила, як хліб починає світитися зсередини.

Хліб спікся. Виглядав звичайно — рум'яна скоринка, приємний запах. Але коли Ліна розрізала його, усередині не було того особливого сяйва, тієї магічної текстури.

Це був просто хліб. Звичайний, смачний, але не цілющий. Вона спробувала спекти заново, однак особливих відчуттів, як і раніше, не було.

Місіс Коллінз забрала хліб, але наступного дня повернулася:

— Ліно, я не розумію. Донька з'їла хліб, але нічого не змінилося. Вона так само плаче, так само не хоче жити. Може, потрібно щось інше?

Ліна відчула, як усередині все стискається від сорому й страху:

— Я... я спробую інший рецепт. Вибачте.

Коли жінка пішла, Ліна зачинила пекарню й сіла на підлогу просто посеред кухні. Руки тремтіли, в очах стояли сльози.

Магія зникла. Та сама магія, яку передала Марта, яка допомагала людям, яка надавала її життю сенсу, зникла.

Наступним був містер Гендерсон. Він попросив хліб для онука, який боявся йти до школи після цькування однокласників.

Ліна пекла "Хліб хоробрості" — з кмином і насінням соняшника, з додаванням меду й дрібки морської солі. Тісто місилося важко, не відгукувалося на її дотики. Випічка вийшла смачною, але звичайною.

Містер Гендерсон повернувся через три дні:

— Не допомогло. Хлопчик так само боїться, плаче вранці, не хоче виходити з дому. Може, хліб був не той?

— Можливо, — тихо сказала Ліна. — Вибачте.

Потім прийшла Сара — молода мама, чия дитина погано спала вночі. Потім Томас — рибалка, який втратив човен у штормі й не знаходив сил знову вийти в море. Потім Емма — юна дівчина, яка не могла пробачити батька за відхід із родини.

Ліна пекла для всіх. Старалася вкласти всю душу, усі сили, всю любов. Але ніщо не працювало. Хліб виходив смачним, свіжим, запашним — але не магічним.

Люди поверталися засмученими, здивованими. Деякі сердилися, інші просто сумували. Ліна вибачалася, повертала гроші, відчуваючи, як щоразу всередині росте порожнеча.

Тиждень потому Ліна сиділа на кухні пекарні, втупившись у мішок із борошном. Телефон лежав поруч — без дзвінків від Ейдана. Вони майже не розмовляли останні дні. Він був зайнятий роботою й зустрічами з Чарлі. Вона була зайнята спробами повернути магію. Безуспішними спробами.

Двері відчинилися. Увійшла Єва, з пакетом продуктів у руках:

— Я принесла тобі поїсти. Івонна каже, ти не їси вже три дні.

— Не хочеться.

— Ліно, ти не можеш так. Ти схудла, зблідла. Виглядаєш, як привид.

— Почуваюся так само.

Єва поставила пакет на стіл, сіла навпроти:

— Розкажи. Що відбувається?

І Ліна розповіла. Про місіс Коллінз, про містера Гендерсона, про всіх інших. Про те, як магія зникла, як хліб перестав допомагати людям, як вона почувається шахрайкою.

— Я втратила дар, — закінчила вона, і голос тремтів. — Марта передала мені магію, а я... я розтратила її. Втратила. Не змогла зберегти.

Єва слухала мовчки, потім узяла її за руку:

— А ти не думала, що магія не пропала? Що вона просто... тимчасово заблокована?

— Що ти маєш на увазі?

— Ліно, ти зараз переживаєш, мабуть, найважчий період у житті. Твій чоловік на відстані, до нього повернулася колишня дружина з дитиною, ти не знаєш, чи будете ви разом. Ти боїшся, страждаєш, сумніваєшся в усьому. Як у такій ситуації магія може працювати? Особливо така магія, як у тебе, — творча.

Ліна замислилася. Можливо, старша подруга має рацію.

— Магія пекарні — це не просто рецепти, — продовжувала Єва. — Це твоя любов, твоя віра, твоє серце. Марта писала про це, пам'ятаєш? Треба пекти з відкритим серцем. А твоє серце зараз закрите. Ти захищаєшся від болю, будуєш стіни. І магія не може пройти крізь ці стіни.

Ліна заплющила очі. Єва мала рацію. Вона відчувала це — холод усередині, затверділу скоринку навколо серця. Страх перетворився на броню, що відгороджувала її від усього світу.

— Але я не знаю, як відкритися знову, — прошепотіла дівчина. — Мені так боляче. Якщо я відкрию серце, біль стане нестерпним.

— А якщо не відкриєш, втратиш магію назавжди. І, можливо, Ейдана теж.

Ліна з жахом подивилася на неї:

— Що мені робити?

— Перестань тікати від болю. Прийми його. Проживи. Поплач, покричи, розлютися — що завгодно. Але не ховайся. Бо коли ховаєшся від болю, ховаєшся й від кохання.

Тієї ночі Ліна не спала. Вона сиділа біля вікна, дивилася на море й думала про слова Єви.

Коли ховаєшся від болю, ховаєшся й від кохання.

Це була правда. Вона закрилася так щільно, що не тільки біль не міг пробитися — а й кохання, і радість, і магія. Вона перетворилася на фортецю, неприступну й холодну.