Глава 17

Наступного дня після недільного богослужіння Харріси з церкви повернулися до свого маєтку. Похмура Джоанна майже ні з ким не спілкувалася, а батьки навмисне дали дівчині спокій, адже вважали, що з часом її смуток мине. Звісно, подружжя Харрісів було занепокоєне внутрішнім станом доньки, але час справний лікар. На майбутніх балах дівчина ще зустріне гідного джентльмена…

Голова сімейства задумливо попрямував до свого кабінету, місіс Харріс пішла на кухні давати слугам настанови, малий Джим, тиняючись подвір’ям, поплентався до насаджених порічок, щоб скуштувати ягід.

Сестри Харріс наразі стояли посеред алеї біля кущів троянд, насолоджуючись ароматом барвистих квітів.

— Треба зрізати кілька троянд та поставити у вазу в кімнаті, — Хлоя зітхнула, споглядаючи сумну й бліду сестру. Хоч якось треба висмикнути бідолаху з важких роздумів, відволікти… Здавалося, Джоанну нічого вже й не тішило, наче краса цього світу назавжди для неї згасла. Дівчина мовчки підняла з землі великі садові ножиці, залишені кимось із слуг та почала зрізати квіти.

Увагу вельми задумливих сестер привернуло тупотіння кінських копит, що лунало з боку воріт. Дівчата так і застигли біля кущів троянд, споглядаючи за кованим забором екіпаж Болтонів, який зупинився. Молодий кучер спритно зістрибнув на землю й відчинив дверцята карети, допомагаючи вилізти огрядній місіс Болтон. Слідом за нею вийшли і чоловік та урочисто вбраний Руперт.

— Здається, моя люба Хлоє, це по твою душу… — тихо пробурмотіла Джоанна, мружачи напружено сірі очі. — Раз-у-раз все важче…

Сімейство Болтонів гордовито й поважно прямувало стежиною в бік будинку, а Хлоя лише гучно, розгублено видихнула, стиснувши щелепи.

— Джо, але ж їм навіть запрошення ніхто не прислав, тобі не здається, що доволі неввічливо з’являтися без попередження? — процідила вона злісно, зиркнувши на сестру. Дівчата також помітили, що малий Джим раптово кудись вислизнув за ворота маєтку, наче втік від небажаних гостей. М’яко кажучи, не любив хлопчина тих пихатих людей…

— Господи, Джоне! В нас гості! До нас несподівано завітали Болтони! — схвильований голос дружини відволік Харріса від паперів, він наразі сидів за столом в своєму кабінеті й кліпаючи блакитними очима, чухав потилицю.

— Але ж… Я не присилав до них слугу із запрошенням… — пробурмотів він розгублено, вважаючи цей несподіваний візит проявом неввічливості…

— Я вже наказала накривати на стіл й подавати чай! — годі й казати, очі місіс Харріс радісно блищали, мов зорі, адже вона вже здогадалася, з якої саме нагоди завітали ці неочікувані гості…

— Що ж, треба піти й привітатися, — чоловік якось неохоче встав з-за столу, не до вподоби були йому візити без попередження, але це ж Болтони!

Розгублено привітавшись у кніксені, сестри Харріс супроводжували гостей до будинку. Попереду пихатого сімейства поважно крокувала місіс Болтон, доволі зверхньо зиркаючи навкруги. Звісно, цей відносно невеликий маєток здавався їй убогим, простецьким… така малесенька територія й слуг майже не спостерігалося, доволі вузькі стежини… відсутність фонтанів та звичної помпезності…

— Ми випадково їхали повз вас та вирішили завітати на чаювання, — поважно мовила жінка, скрививши губи.

«Звісно, не випадково, — обурено розмірковувала похмура Хлоя, наближаючись до дверей будинку. — Добре ж їм відомо, що ми не підготувалися до цього візиту! Завжди роблять, як їм заманеться!»

У холі гостей вже зустрічало подружжя Харрісів із ввічливими посмішками, радо запрошуючи до зали. Місіс Болтон комусь з слуг гордовито простягнула свою парасольку, зацікавлено роздивляючись інтер’єр. Чоловіки також залишили в холі капелюхи та попрямували чаювати.

З-під насуплених брів сестри кидали напружені погляди на гостей… За інших обставин, ймовірно, вони би перешіптувалися й глузували з Болтонів через відсутність смаку в одязі та надмірну строкатість… Чого вартий лише яскраво-червоний сюртук Руперта із золотистими ґудзиками та жовто-білі смугасті штанці! А годі вже й казати про його матінку… Малинова атласна сукня із зеленим жабо та сріблястими воланами, велика кількість прикрас, наче жінка вирішила вдягнути усе, що має, щоб похизуватися! Як же дратували Хлою ці фальшиві, вимушено-ввічливі усмішки на обличчях батьків, які намагалися неабияк догодити цим пихатим гостям… Гидко! Не до вподоби дівчині лицемірство! Наразі сідаючи за стіл, вона вже обмірковувала слова відмови, адже усім відомо, що Болтони приїхали заради Руперта, який мав намір зробити пропозицію. І нехай батьки потім розсердяться, але ніхто не змусить Хлою одружитися із цим пихатим, огрядним парубком! Вже й дивиться на дівчину такими очима, наче вона його законна власність…

Метушливі слуги доволі швидко підносили страви, а саме, канапе й оладки з фаршу лосося.

— Ми не очікували гостей, — наче виправдовувалася винувато місіс Харріс, періодично червоніючи, аж руки жіночі тремтіли від хвилювання.

— Ми без попередження, вирішили завітати до вас на чай. Не варто хвилюватися, адже у вас чимало смачної випічки й завжди знайдеться, що подати на стіл, — якось їдко пролунали ці слова місіс Болтон, наче принизливо натякнула, що їхня донька простенька пекарка. Сидячи за столом, Хлоя лише злісно стиснула щелепи, вловивши в почутому зневагу.

Руперт захоплено й оскаженіло поглинав шоколадні мафіни, які красувалися перед ним на порцеляновій тарілці, наразі вже подавали десерт. Також накинувся жадібно на сирний пудинг із карамелізованими яблуками… Добре, що хоч Джима за столом не було, інакше би вже пирснув зі сміху через звірячий апетит гостя та його гучне, поросяче плямкання… Наразі через загальну метушню на відсутність хлопчика ніхто не зважав. Ймовірно, побіг у селище бавитися з місцевими дітлахами.

— Міс Харріс! — зрештою, вдосталь наївшись, Руперт здійняв рішучий погляд на Хлою. — Хочу говорити з вами наодинці…

Ось і настала та мить. Неабияк напружена Хлоя лише стримано кивнула у відповідь, встаючи з-за столу, а в залі відразу запанувала напружена тиша. Джоанна співчутливо зиркнула на сестру й насупилася, спостерігаючи, як вона у супроводі Руперта покидає приміщення зали.