Глава 16

Наближаючись до воріт маєтку Харрісів, Майкл Роджерс неабияк хвилювався. Коли виходив зі своєї невеличкої хатини, що знаходилася на околиці селища, був сповнений рішучості, але саме зараз, стоячи біля кованої брами парубок відчував, як мимоволі тремтіли руки… Попереду розмова із містером Харрісом, Майкл збирався просити руки Джоанни. А якщо батько не дасть дозвіл на цей шлюб? Як житиме далі, знаючи, що ніколи не буде з коханою? Звичайно, подумки помолившись Господу, юнак сподівався на диво…

Наразі Джоанна стояла надворі й ще здалеку помітила Роджерса, який повільно й невпевнено наближався стежиною до будинка. Дівчина вже зрання чекала на нього, із хвилюванням виглядаючи у вікно спальні. Буле впевнена, що цієї суботи Майкл неодмінно прийде, як і обіцяв…

— Містере Роджерс, — на ватяних ногах Джоанна наблизилася до парубка, в сірих очах застигла бентега. Звичайно, Майкл помітив, що дівчина неабияк хвилюється, аж голос її ніжний тремтить. — Мій батько в своєму кабінеті… Я вас супроводжу… — Джо зніяковіло опустила погляд, також усім серцем відчуваючи внутрішнє напруження Роджерса, хоча ззовні він здавався спокійним, зібраним, навіть обдарував лагідною посмішкою, як зазвичай…

Наблизившись до дверей кабінету Харріса, Джо гучно видихнула й затамувавши подих, постукала.

— Увійдіть, — пролунав чоловічий голос. Наразі Харріс здавався заклопотаним, вивчаючи фінансові звіти й коли тихенько рипнули двері, він здійняв напружений погляд на доньку та Майкла, який нерухомо стояв на порозі кабінету. Здавалося, цієї миті його бідолашне серце опустилося в п’ятки.

— Батьку… Містер Роджерс хоче поговорити з вами наодинці… — нервово кліпаючи очима, дівчина кивнула на застиглого й блідого гостя. Містер Харріс відразу напружився, мимоволі оцінюючи парубка, вдягненого доволі простецьки, але охайно. Біла сорочка з коміром-стійкою, коричневий жакет й трохи потертий піджак… Світлі коси акуратно зачесані назад, а в погляді виблискувала рішучість, хоча руки юнака помітно тремтіли… Звичайно, Харріс здогадався відразу, про що саме буде мова.

— Зайдіть, містере Роджерс. Не стійте на порозі, — чоловік примружився й стиснув щелепи. — Джоанно, залиш нас, — він кинув різкий погляд на доньку, яка відразу вислизнула з кабінету й зачинила двері. Звісно, далеко не відійде й намагатиметься підслуховувати.

— Сідайте, — Харріс вказав на обшите шкірою крісло навпроти. — Я вас слухаю, містере Роджерс, — цупкий погляд чоловіка пронизував, аж якоїсь миті слова застрягли в горлі Майкла. Важко було говорити, але зрештою, ця розмова повинна відбутися.

— Я і Джо… міс Харріс… Ми кохаємо одне одного і я… — здавалося, аж язик занімів у пересохлому від хвилювання роті, але кахикнувши, парубок продовжував, — Я прийшов, щоб попросити руки вашої доньки й дозволу одружитися, — зрештою, він рішуче здійняв погляд на Харріса. — Я вже давно кохаю Джоанну, мої наміри серйозні, я…

— Містере Роджерс, — Харріс гучно видихнув, адже заздалегідь вже знав, що відповість. Як же не хотів цієї розмови! — Що ви зумієте дати моїй доньці? Де будете жити? Розумієте, шлюб і сім’я — це велика відповідальність… Дружину й дітей треба забезпечувати, годувати… — він гучно зітхнув й труснув головою. — Знаєте, містере Роджерс, я й сам з бідної родини… Мені важко довелося, коли заробляв свій перший капітал… Але створювати сім’ю я наважився тоді, коли вже мав певні статки. Насамперед, я керувався усвідомленням відповідальності… І щодо ваших почуттів… Ви впевнені, що це серйозно? — чоловік напружено насупився, постукуючи пальцями по поверхні стола.

— Звичайно, містере Харріс! Я кохаю Джоанну! І ці почуття взаємні! — випалив Майкл завзято, блимнувши очима.

— Юнацький запал й годі, — чоловік зітхнув та похитав головою. — Але кохання не нагодує, воно згасне після того, коли почнуть дошкуляти побутові негаразди… Містере Роджерс, — Харріс, зрештою, здійняв рішучий погляд на юнака. — Я поки не дам дозволу на цей шлюб! Але надалі час покаже… матимете певний капітал, статки, тоді прийдете та продовжимо цю розмову…

— Це через те, що я сільський вчитель? — кудись вже й зникло те тремтіння в голосі, в серці юнака вирували гіркота та роздираюча образа, аж пальці мимоволі стиснулися в кулаки. Жорстокий цей світ, немає в ньому справедливості, соціальна нерівність прирікає на страждання…

— Я дуже поважаю вашу працю, містере Роджерс, — Харріс напружено видихнув, не зводячи погляду з Майкла. — Також поважаю вас, як інтеліґентну, освічену й виховану людину. Схвалюю вашу дружбу із Джоанною, але не більше того. Наразі кажу, що не даю дозвіл на ваш шлюб і це моє останнє слово. Ми з місіс Харріс це обговорювали, до речі… Вона не хоче бачити вас зятем, адже вважає, що Джо ще не зустріла гідну людину… Гадаю, не варто більше продовжувати цю розмову…

— Знаєте, містере Харріс, хоч мій будинок й не такий великий, як ваш, але не менш охайний та затишний, — Майкл говорив доволі спокійно, хоча голос пронизувала гіркота. — Мене виховувала мати, доволі порядна жінка, бо батька втратив ще в дитинстві… І наразі я пишаюся своєю матір’ю, а також нічого ганебного в моєму становищі не вбачаю! Я люблю свою справу, а саме, навчати діток, також пораюся до ночі з господарством… І я почуваюся щасливим та дякую Господу за все, що маю! — гнівно блиснувши очима, Майкл різко встав та попрямував до дверей. — Наразі дякую, що приділили мені увагу. Можливо я не тямлю у фінансових справах, як ви та ніколи не зумію стати багатієм, але й не прагну до цього… Що ж, мабуть я приречений на самотність, бо окрім Джоанни нікого поруч не уявляю, нікого не зумію більше покохати! — він різко шарпнув двері, відчиняючи. — Хоч вам і байдуже до мене, але подумайте про вашу доньку! Не схвалюючи наш шлюб, саме ви розбиваєте і раните її серце! — Роджерс стрімко вискочив в коридор, прямуючи в бік виходу з будинка. 

— Це ми ще побачимо, хлопче… Можливо, моя донька колись і подякує мені за це… — пробурмотів Харріс собі під ніс. — Не хочу прирікати свою Джо на злидні, а вона згодом забуде тебе… попереду чимало балів та гарних кавалерів… — таким чином наче й намагався себе заспокоїти, але відчув на душі якийсь невимовний тягар. Наче і вчинив розсудливо, але чому раптом зрадницьки голкою вкололо сумління та з’явилося відчуття неправильності? Треба терміново обговорити це з дружиною, з якою завжди радився у всьому. Звісно, місіс Харріс також не схвалює кандидатуру Майкла, адже це зрозуміло! Можливо, розсудлива дружина хоч доречним словом вгамує ту чорну кішку, що настирливо й невблаганно шкребе на душі…