Глава 13

Близько опівдня слуга приніс листа, який надійшов з маєтку Харрісів.

— Господи, не дадуть мені спокою… — невдоволено бурмотів містер Харріс. — Мені терміново потрібно повертатися додому, є певні невідкладні справи… Ми ж лише приїхали… — він скрушно похитав головою.

Наразі гості відпочивали після прогулянки маєтком, сидячи в залі на обшитих шкірою диванах й куштували прохолодний лимонад.

— Але ж, батьку! Ми з Джо так хотіли оглянути бібліотеку! — Хлоя розчаровано зітхнула. Як же не хотілося так швидко покидати маєток барона!

— Містере Харріс, — ввічливо мовив Райан. — Якщо вам дійсно треба терміново їхати, то доньки можуть і залишитися із місіс Скотт та погостювати. В моїй бібліотеці є дійсно чимало цікавих книг та юні міс матимуть змогу усе оглянути…

— Дякую за гостинність, містере Бредкліф! — раптом радісно блиснули очі матері сестер. — Мої доньки порядні й виховані, я дозволяю їм залишитися під наглядом місіс Скотт. А я поїду із містером Харрісом, адже завжди й скрізь його супроводжую, — в жіночому голосі відчувалася рішучість із часткою задоволення, а в глибинах серця жевріла надія, що Хлоя може зблизитися із бароном. Місіс Харріс вже давно помітила, як зацікавлено той чоловік дивиться на її доньку. Титул, доволі високий статус, чимало статків… В житті й дива трапляються, а якщо закохається в Хлою? То місіс Харріс буде на сьомому небі від щастя через такий шлюб!

Звичайно, після цих слів матері дівчата полегшено видихнули із вдячністю, адже не хотіли поки покидати маєток Бредкліфа. Особливо, Хлоя… Навіть чомусь саме зараз не думала про свої звіти й справи пекарні, вона заздалегідь перед від’їздом дала необхідні вказівки працівникам. Та й мати як повернеться додому, наглядатиме за роботою.

Замовивши екіпаж, за кілька годин подружжя Харрісів залишило маєток барона. Звичайно, на прощання сестри вислухали чимало настанов від матері щодо поведінки та гарних манер. Зрештою, місіс Скотт можна довіряти, строга жінка завжди наглядатиме за дівчатами.

Позбавлені присутності батьків, під час вечері сестри почувалися більш вільно й впевнено. За столом також були місіс Скотт, яка згідно етикету не залишала дівчат наодинці із чоловіками. Вона зацікавлено слухала розповіді Бредкліфа про подорож Європою, про Париж, в якому так і не довелося побувати й хоч послухає, адже барон доволі цікаво розповідає… Також поряд і містер Льюїс, доволі вихована, стримана особа та гарний співрозмовник.

Протягом вечері сестри Харріс завзято розпитували барона про моду в Парижі, про різні новинки. Дівчата дізналися, що у Франції царюють більш вільні погляди на життя. Ймовірно, революція в тій країні вплинула на людей…

Мабуть, ще би довго тривала та захоплююча, тепла бесіда за столом, але місіс Скотт натякнула, що вже пізня година й сестрам варто готуватися до сну.

Хоча й неохоче дівчата прямували до своєї кімнати, але переповнювало бажання обговорити цей прожитий, насичений день.

— Джо, тобі не здається, що містер Бредкліф якийсь сумний та задумливий? — поцікавилася Хлоя, лежачи під теплою ковдрою. — Гадаю, в нього є якась таємниця…

— Можливо, він в когось закоханий? — розмірковувала сестра. — Такий чоловік не може нікого не кохати… Хоча він постійно так дивиться на тебе! А якщо саме в тебе й закохався? — Джоанна реготнула грайливо й тицьнула пальцем в сестринське плече.

— Якщо когось і кохає, то навряд чи мене… — Хлоя лише сумно зітхнула. — Давай-но вже спати…

Наступного ранку місіс Скотт повідомила, що ще досвітку Бредкліф поїхав з маєтку у справах. Звичайно, під час сніданку його не спостерігалося, через це Хлою мимоволі огорнув смуток. Коли саме барон повернеться, невідомо… Але тішило те, що попереду огляд бібліотеки, до якої люб’язно супроводила сестер місіс Вілліс.

Зайшовши у величезне приміщення, дівчата завмерли у подиві із відкритими ротами, адже ще ніколи не доводилося споглядати таку кількість книг! Вздовж кам’яних стін бібліотеки простягалися дерев’яні різьблені стелажі аж до самісінької стелі, які розділялися широкими вікнами із оксамитовими портьєрами… Щоб дістатися верхніх полиць, доведеться лізти по драбині. Скільки ж тут усього! Старовинні фоліанти, рукописи, навіть якісь згорнуті мапи…

— Багато корисної інформації! — захоплено мовила Джоанна. — Неабияк знадобиться для зайнять з дітьми в школі… Шкода, що Майкл цього не бачить! Наш сільський вчитель, — пояснила вона стоячій поруч місіс Вілліс.

— Кулінарні книги на крайніх стелажах, якщо я не помиляюся, — жінка вказала рукою, де саме. — Покійна прабабка, а також бабка містера Бредкліфа занотовували власноруч цікаві рецепти, тямили ті жінки в кулінарії… Ще досі наші кухари готують згідно деяких тих рецептів… Гадаю, міс Харріс, вам це буде цікаво, — вона ввічливо всміхнулася Хлої, в блакитних очах якої спалахнула цікавість із часткою благоговіння. — Що ж, юні міс! Роботи непочатий край! Мабуть, одного дня й не вистачить вам, щоб усе оглянути…

Раптом поміж стелажів Хлоя помітила невеликі дерев’яні двері, зачинені на кований засув.

— Місіс Вілліс, а що там за приміщення? — поцікавилася дівчина, кивнувши в бік тих дверей.

— Там? Там… нічого цікавого для вас… старий мотлох зберігається… — якось нерішуче пролунав голос дружини управителя й чомусь її обличчя враз стало суворим і задумливим, навіть похмурим. Жінка розгублено махнула рукою й попрямувала до виходу з бібліотеки, наче не бажала нічого пояснювати. — Що ж, я вас залишу, адже в мене ще чимало справ…

— Як вважаєш, Джо, там дійсно мотлох? — Хлоя задумливо споглядала дерев’яні двері, в блакитних очах затамувалася роздираюча цікавість.

— Навіть не знаю, що тобі сказати, сестро… — Джоанна відразу насупилася. — Ти помітила реакцію місіс Вілліс? Наче не бажала нічого говорити про це… А якщо за тими дверима якась цікава таємниця?