Глава 10

В обідній час Райан Бредкліф сидів у величезній залі свого похмурого замку й задумливо трапезував на самоті. Ранкове зайняття з фехтування неабияк збадьорило, як і прохолодна ванна. Чоловік вважав, що треба тренувати і загартовувати своє тіло. Наразі куштуючи шмат м’ясного пирога, він поринув у роздуми…

Мати померла від хвороби багато років тому, а батька поховав недавно, задля цього довелося повернутися в Англію. Залишилася з родини лише старша сестра Матільда, яка мешкала в Лондоні у розкішному будинку, але барон зайвий раз уникав спілкування із цією особою через відсутність взаєморозуміння. Надто пихата, гордовита стара діва завжди лише давала настанови та робила брату зауваження, безцеремонно втручаючись в його життя. Хай там що, але попри все Райан піклувався про Матільду та іноді навідувався в гості.

Чи хотів Бредкліф повертатися в Англію? Відтягував це, адже минуле шматувало серце, розбите вдрузки нещасливим коханням… Наразі знову в уяві спливали ті смарагдово-зелені очі й чорне мов ніч, шовковисте, довге волосся, у якому з насолодою плутався пальцями під час сповнених пристрасті ночей… Вона мешкає в Лондоні, саме тому Райан і уникав урочистих балів, де неодмінно міг її зустріти… Боявся. А раптом знову огорнуть болем ті почуття, які колись спалювали душу вщент? Через те й пішов на війну, хоча літній батько був проти. Не бажав відпускати сина, єдиного спадкоємця…

Сьогодні барон очікував на гостей, а саме, до маєтку повинні завітати Харріси. Мимоволі пригадалася та сповнена енергії й завзяття пекарка Хлоя, її рішучий погляд блакитних очей та грайливі ямочки на щічках… Із цією думкою Райан криво всміхнувся, задумливо сьорбаючи чай. Приємно чомусь було торкатися її на балу в Редінгу під час вальсу, та дівчина ще така юна, довірлива й світла, наче промінчики ранкового сонця…

— Містере Бредкліф, прибули гості! — повідомив управитель замку, літній містер Вілліс, який вже багато років мешкав в маєтку барона із дружиною. Це подружжя вірно служило ще покійному батьку.

— Скажіть слугам, щоб віднесли їхній багаж до гостьових кімнат, — Райан вийшов з-за столу та попрямував широкими коридорами до центрального виходу зустрічати гостей особисто. — За кілька годин вже вечеря, а наразі нехай принесуть чай та легкі страви, адже гості, ймовірно, зголодніли… Також покличте містера Льюїса, надто він вже заклопотаний справами… Навіть йому варто трохи відпочити, — барон ввічливо всміхнувся управителю, який ствердно мовчки кивнув у відповідь.

Змінюючись поколіннями, представники старовинного роду Бредкліф мешкали у величезному замку епохи Середньовіччя, також від батька до сина переходив титул барона. Наразі Райан був єдиним спадкоємцем величезних статків, які лише збільшував.

Чоловік впевнено крокував вимощеними бруківкою алеями назустріч гостям. Обабіч рясніли кущі квітучих троянд, наповнюючи повітря ніжним ароматом. Неподалік розкинувся зеленою гущею фруктових дерев доволі великий сад, де Райан ще в дитинстві любив рвати черешні.

— Вітаю, містере Бредкліф! — Харріс широко всміхнувся барону, знявши капелюха на знак привітання, а доньки й дружина схилилися у кніксені.

— Ласкаво прошу до мого маєтку! — Райан посміхнувся у відповідь, мимоволі затримуючи погляд на збентеженій Хлої, яка чомусь опустила довгі вії, а округлі щічки зашарілися. Бредкліф зауважив, що їй личить простецька, але елегантна синя дорожня сукня, оздоблена блакитними воланами. — Слуги віднесуть ваші речі, а мій управитель містер Вілліс супроводить до гостьових покоїв. Незабаром влаштуємо чаювання, бо ще далеко до вечері, а ви зголодніли з дороги… Як подорож? — барон неохоче перевів погляд із зніяковілої Хлої на її батьків.

     — Доїхали напрочуд швидко, адже гарна погода й кучер тямущий, — містер Харріс галантно простягнув дружині лікоть, супроводжуючи в бік кованих воріт, а доньки неспішно крокували за батьками.

Прямуючи алеями замку, Харріси озиралися навкруги, не приховуючи подиву. Доволі розкішний, величезний маєток в Бредкліфа! А попереду височіє кам’яний замок з чисельними круглими вежами, навіюючи відчуття таємничості минулого…

«Скільки ж то слуг треба утримувати, щоб доглядали за усім! — розмірковував Харріс, намагаючись подумки підрахувати суму коштів. — Доволі заможний той барон…»

В похмурих коридорах замку сяяло чимало оливних ламп, стіни прикрашали чисельні картини. Роззявивши у подиві роти, сестри Харріс оглядали свою величезну кімнату. Вже розпалили камін, адже навіть влітку тут доволі прохолодно. Спати доведеться обом на широчезному ліжку під щільним бордовим балдахіном, оздобленим золотистими китицями бахроми. Інтер’єр обшитої деревом кімнати доповнювали вишукані старовинні меблі.

Слуги наразі вже заносили багаж.

— Господи, Хлоє… Невже містер Бредкліф мешкає тут один? Навіщо одній людині стільки простору? — з благоговінням дивувалася Джоанна. — Знадобиться тиждень, щоб оглянути такий величезний маєток…

— Тут якось доволі похмуро, як на мене, — Хлоя зітхнула й сіла на ліжко, знімаючи капелюха. — Ця велич вражає… Ще ніколи не доводилося бувати в такому старовинному, великому замку… Мабуть, в цих кам’яних стінах стільки таємниць!

— Батько казав, що в містера Бредкліфа велика бібліотека, навіть є старовинні фоліанти… — сестра задумливо похитала головою. Наразі до кімнати увійшла місіс Скотт, щоб допомогти дівчатам привести себе до ладу.

— Так! Аж роздирає цікавість через це! — Хлоя схопилася з ліжка й обернулася спиною до місіс Скотт, щоб та допомогла розшнурувати корсет. — Я чула, що в тій бібліотеці серед рукописів є старовинні рецепти страв, адже бабка барона захоплювалася мистецтвом кулінарії… Джо, якщо містер Бредкліф дозволить, то обов’язково оглянемо ту бібліотеку! Уяви, скільки там всього цікавого! Старовинні фоліанти, рукописи…

— Стільки таємничості у цьому всьому… — захоплено прошепотіла Джоанна, а в сірих очах виблискували вогники цікавості. — Можливо, знайдемо в тій бібліотеці щось загадкове, якусь таємницю, хтозна?