Глава 9

Із радісним обличчям малий Джим біг стежиною до кованої брами маєтку, ще здалеку побачив екіпаж, який повернувся з Редінга.

— Хлоє! Джо! — хлопчик кинувся обіймати усміхнених сестер, а слідом за ним вже поспішали слуги, адже треба допомогти віднести багаж до будинка. — Ви привезли мої улюблені тістечка?

— Звичайно, як же ми могли про тебе забути! — Хлоя обійняла брата й чмокнула в розчервонілі щічки. — Цікаво, ти більше чекав на нас чи на солодощі? — її бадьорий голос лунав срібним, дзвінким струмочком.

— Звісно я чекав на тістечка! — Джим реготнув та висмикнув з рук Хлої торбинку з ласощами. — І як ваш бал? Сподіваюся, не сильно вам докучали кавалери? — він підбіг до батьків, місіс Харріс пригорнула до себе малого бешкетника, обдаровуючи лагідним цілунком в щічку.

Хоч трохи й втомилася Хлоя після подорожі додому, але швидко перевдягнувшись, відразу попрямувала до пекарні. Треба перевірити, чи все гаразд та дати кілька настанов працівникам.

А за годину Харріси влаштували чаювання, пожвавлено обговорюючи бал в Редінгу. Із неабиякою насолодою Джим ласував привезеними тістечками, а мати зробила кілька зауважень хлопчику, щоб гучно не сьорбав чай.

— Що, познайомилися з новими джентльменами на балу? — поцікавився він в сестер, запитливо кліпаючи сірими оченятами та облизуючи з пальців крем.

— Хлої надокучав містер Болтон, — Джоанна хмикнула й потягнулася за булочкою на столі. — Вже й не знала, куди від нього ховатися!

— Доволі поважна він особа, — місіс Харріс діловито стиснула губи. — Ми з батьком завжди раді бачити його в нашому будинку.

— Схожий на руде молочне порося! — випалив Джим. — Всі кажуть, що він багато їсть! Не заздрю його дружині, яка колись можливо й з’явиться, адже ще ненароком і її проковтне! — він єхидно зиркнув на Хлою та показав нишком язик, а вона лише обурено примружила очі та пригрозила пальцем.

— Джиммі, припини! — строго мовила мати. — Ми з батьком не проти такого зятя. Зайвої ваги можна і позбутися, попри все він ввічливий, галантний…

— А також заможний, чи не так? — Хлоя злісно стиснула щелепи, не подобалася їй ця розмова. — Годі вже про Болтонів! До речі, вони мають намір запросити нашу родину на чаювання до свого маєтку, хоча я не в захваті від цього…

А наступного дня Харріси отримали запрошення від Болтонів, слуга приніс картку із вказаною датою та годиною. Звичайно, Хлою це не тішило, аж настрій погіршився, але мати неймовірно зраділа, адже була переконана в тому, що це через доньку. Годі й казати, назріває доволі вигідний шлюб!

Близько опівдня сімейство Харрісів прямувало верхи звивистими стежинами селищ, милуючись по дорозі зеленими околицями. Раніше ще не доводилося бувати в гостях у Болтонів, які запрошували до себе більш заможних гостей, здебільшого, ділових партнерів із родинами.

Десять років тому батько Руперта придбав цей маєток у одного зубожілого титулованого дворянина, який програв своє майно в карти. Наразі у власності Болтона велике селище, на території якого притулок для сиріт та церквиця. А ось сам будинок нагадував невеличкий замок, який височів на пагорбі над зеленими околицями. Кам’яна споруда зведена двісті років тому. Звичайно, старий Болтон вклав чимало коштів, щоб переробити інтер’єр на свій лад та покращити побутові умови.

Прибулих Харрісів біля височезних кованих воріт зустріли слуги. Місцевий грум відразу відвів коней до стайні, а літній управитель маєтку повів гостей до будинку. Не дивно, що Болтони навіть особисто не зустріли… Таким чином підкреслили своє вище становище в суспільстві. Довжелезними коридорами будинку Харрісів супроводили до зали. Повільно крокуючи, вони лише здивовано озиралися навкруги, роздивляючись обшиті деревом стіни, оздоблені різьбленими рельєфними брусами та чисельними картинами.

«Невже наша Хлоя невдовзі тут господарюватиме?» — благоговійно розмірковувала місіс Харріс у передчутті.

В доволі помпезному приміщенні зали слуги вже накрили стіл, заставлений чисельними стравами.

— Містер Джон Харріс, місіс Емілія Харріс, міс Хлоя Харріс та міс Джоанна Харріс! — гучно й поважно оголосив слуга прибулих гостей, які з’явилися на порозі зали, а сидячі на обшитих бордовим оксамитом диванах Болтони гордовито піднялися та стримано привіталися.

На щастя, Джим залишився дома, адже вже би пошепки глузував через усю цю ситуацію, а особливо з Руперта, на якому красувався яскраво-синій сюртук та строкаті брюки в клітинку. Вже годі й казати про місіс Болтон, яка ледь пересувалася в пишній сукні лимонного кольору із яскраво-червоними воланами. На товстій, короткій шиї виблискувало золоте кольє, на зап’ястках красувалися браслети із смарагдами. Навіть туго затягнутий корсет не приховував огрядність цієї жінки, любила місіс Болтон смачненько поїсти, як і її син…

— Вітаємо в нашому маєтку! — велично мовив містер Болтон, невисокого зросту чоловік. Чорний фрак приховував округлий живіт, а капелюх-циліндр — залисину на голові.

Згідно етикету чоловіки сідали навпроти дружин, саме так було заведено в цьому будинку. Болтони не належали до титулованої знаті, але через свій статок вважали себе не гіршими за дворян. Пафосність, помпезність, нарочита показовість… здавалося, саме цим просякла тутешня атмосфера.

Руперт зайняв місце навпроти Хлої. Наче натяк на те, що збирається зробити пропозицію та має серйозні наміри. І погляди на дівчину кидав такі відверті, наче Хлоя його власність… А саме чаювання здавалося сестрам Харріс справжніми тортурами. Місіс Болтон постійно кривила губи та робила зауваження слугам. На дівчат зиркала зверхньо і оцінюючи, особливо на Хлою. Вже подумки уявляла, як буде наставляти та приборкувати майбутню невістку, хоча очевидно, не в захваті жінка від вибору сина. А чи тішить її щось взагалі? Жодного разу не посміхнулася, лише пиха й невдоволення на обличчі…

«Яка ж вона огидна й неприємна…» — Хлоя зайвий раз навіть не гляділа в її бік, ще би вуха затулити, бо нестерпний той скрипучий, пронизливий голос! Погляд цупкий, зверхній, ще й бородавка стирчить під нижньою губою… Гармонійно цей образ поєднувався з її характером!