Глава 8

Опинившись нарешті в кімнаті готелю після балу, сестри Харріс мали можливість поділитися враженнями від сьогоднішнього святкування. Місіс Скотт допомогла роздягнутися, з неабияким полегшенням дівчата звільнилися від тугих корсетів. Як же незручно пересуватися в пишних сукнях з чисельними спідницями й кринолінами, проте краса потребує терпіння.

— В тебе сьогодні чимало було залицяльників, Джо, — сидячи на ліжку в сорочці, Хлоя підібгала під спину подушку, споглядаючи задумливу сестру.

— Вони не цікавлять мене, хоча мати вважає інакше, — дівчина сумно зітхнула. — Цікаво, як там Майкл? Я вигадала для діток в школі нове зайняття, будемо робити поробки із засушених квітів…

— Гадаю, Роджерс також сумує за тобою, — Хлоя лагідно всміхнулася. — Господи, як мене дратує той Руперт!

— А як тобі Рей Гатсон? — лежачи на ліжку, сестра запитливо здійняла брови й підперла долонею голову, плутаючись пальцями в світлих прядках волосся.

— Якийсь він надто зухвалий, а дивиться так, наче хоче мене зжерти! — Хлоя злісно стиснула губи. — Може для когось і вродливий, але мені не до вподоби. Не люблю нахаб…

— Я також помітила, що ти його зацікавила, — Джоанна тихо реготнула. — Принаймні, кращий за Руперта! Ти бачила, скільки містер Болтон їсть?! Увесь час щось жував! — раптом в очах сестри спалахнули вогники цікавості. — А як тобі Бредкліф? Ви так гарно танцювали вальс, усі в залі лише на вас і дивилися…

— Доволі гарно танцює, — при згадці про барона щічки Хлої зрадницьки спалахнули. — Хоча я вважаю себе незграбною танцівницею, але з ним усе було інакше… Я наче забулася, що не люблю танцювати…

— Отож, завжди кажу, що все залежить від кавалера! — сестра діловито здійняла вказівний палець. — Гарний кавалер компенсує всі незручності!

— Згодна, Джо… — Хлоя криво всміхнулася. — На відміну від Болтона, який наступає на ноги й штовхає, містер Бредкліф веде в танці доволі впевнено…

— Мабуть і в житті він такий, — Джо грайливо блиснула сірими очима, намотуючи прядку на палець. — Впевнений, сильний… Якраз для тебе, сестро!

— Та годі вже про нього, Джо, — Хлоя гучно видихнула й опустила погляд. — Навряд чи я його цікавлю…

— Батько сказав, що незабаром поїдемо до нього в гості! Мабуть в барона великий маєток… — Джо замріяно похитала головою. — Мені особисто дуже цікаво! Також батько сказав, що в Бредкліфа доволі велика бібліотека, є навіть старовинні рукописи… Отож, матимемо змогу усе достеменно роздивитися…

Хлоя й сама з нетерпінням чекала на цю подорож до маєтку барона. Чомусь серце мимоволі завмирало в очікуванні наступної зустрічі… Настрій раптово покращився після того, як батько повідомив про запрошення в гості… Навіть контрданс із Рупертом промайнув якось швидко, адже усі думки линули слідом за Бредкліфом, який на балу залишив приміщення зали. Також вже не зважала на липкі погляди Рея, хоча той білявий нахаба неабияк дратував. Зрештою, бал закінчився і наступного дня після обіду Харріси мали намір повертатися додому, а вранці ще була нагода пройтися крамницями міста із сестрою та місіс Скотт, яка завжди супроводжувала дівчат.

— Я придбала для Майкла шовкову хустинку, — діловито хизувалася Джоанна після відвідування чергової крамниці. Сестри купили кілька нових капелюшків, парасольок, а Хлоя в книжковому магазині довго роздивлялася книги з різними рецептами випічки.

— Гадаю, містер Роджерс неабияк зрадіє цьому подарунку, — на дівочих щічках з’явилися грайливі ямочки.

— Незабаром обід і нам вже час повертатися до готелю, — поважно нагадала місіс Скотт, яка під час прогулянки крамницями супроводжувала сестер. — А ви ще хотіли придбати солодощі…

Гомінкою вулицею міста сестри Харріс попрямували до наступної кондитерської крамниці. Ще біля дверей надворі відчувався аромат ванілі й кориці. Що ж, треба купити щось для Джиммі, адже Хлоя пообіцяла братику привезти з міста смаколики. Хлопчик любить кремові тістечка та карамелізовані фрукти, хотілося потішити малого бешкетника!

— Господи, невже Болтони? — тихо пробурмотіла Джоанна до сестри, коли вони увійшли до крамниці. Наразі Руперт із матір’ю щось роздивлялися на вітрині. — Не дивуюся, що вони саме тут… Чи цікавить їх ще щось, окрім їжі? — вона тихо й знущально реготнула і саме цієї миті парубок обернувся та помітив сестер.

— Міс Харріс! — широко посміхаючись, Руперт наблизився до дівчат, а за спиною невдоволено кривилася огрядна місіс Болтон. Їй геть не личила яскраво-зелена атласна сукня із бордовими червоними воланами… Ріденьке волосся зібране у високу зачіску, а обшитий оксамитом капелюшок оздоблений кольоровим пір’ям та чисельними штучними квітами і перлинами.

— Немов папуга… — їдко прошепотіла Джоанна, ледь стримуючи сміх. Лише місіс Скотт на неї строго зиркнула, адже почула ці слова.

Дівчата ввічливо привіталися у кніксені, а місіс Болтон так зверхньо на них дивилася, немов королева Вікторія, яка раптом завітала до крамниці. Жінка невдоволено оглянула сукні сестер, які здавалися їй надто простецькими.

— Як вам бал? — поцікавився Руперт. Наразі він тримав в руках торбинку з тістечками, якими збирався поласувати.

— Доволі гарне святкування, як зазвичай в містера Блеквуда, — Хлоя вимушено всміхнулася, хоча погляд блукав чисельними вітринами із солодощами.

— Коли повернемося додому, запрошуємо ваше сімейство на чаювання до нашого маєтку, — гордовито мовила місіс Болтон, хоча в голосі відчувався холод із часткою зневаги. — Наш слуга принесе запрошення. Ходімо, Руперте. Нам варто поспішати, адже незабаром приїде карета, — здійнявши підборіддя, вона величаво попрямувала до виходу з крамниці.