Глава 5

— Хлоє, ти помітила, як містер Болтон на тебе дивиться? Ще й залюбки завітав до нас на чай! — Джоанна грайливо реготнула, сидячи на своєму ліжку. Після вечері перед сном дівчата згадували події сьогодення, також детально обговорили візит до притулку та можливість хоч якось допомагати сиротам.

— Тільки цього лише бракувало мені… — Хлоя невдоволено зітхнула, в світлі оливних ламп спальні її густі кучері виблискували золотистими іскрами. Дівчина задумливо сіпала пальцями тканину мереживної сорочки, стоячи посеред кімнати.

— Залізь вже під ковдру, бо змерзнеш, — Джоанна знову пирснула зі сміху. — В того Руперта такі кумедні штанці в клітинку! Рудий та конопатий! А скільки багато їсть, помітила? Це саме він під час чаювання в нас з’їв майже всі булочки, ще й десерт та величезний шмат пирога з персиковим джемом! Ненажера!

— Годі вже глузувати, Джо, — Хлоя мимоволі й сама всміхнулася, влаштовуючись зручно на ліжку. — Не дай Боже такого чоловіка! А місіс Болтон, його мати така пихата… Не хотіла би мати таку свекруху…

— Хлоє, Руперт очей з тебе не зводив увесь час, я ще зі школи помітила, що він небайдужий до тебе… А якщо зробить пропозицію? — сестра раптом припинила сміятися й запитливо вигнула брову.

— Джо, ти знущаєшся з мене? — блакитні очі Хлої округлилися злісно, вона вже й не приховувала роздратування. — Та це кара Господня, а не чоловік! Статки Болтонів мене не цікавлять, ти ж знаєш, як я ставлюся до шлюбу… Звичайно, батьки би зраділи цьому, але… — вона гучно видихнула й опустила задумливо голову, чомусь відразу пригадався пронизливий погляд Бредкліфа. Та годі вже думати про того барона, негайно треба викинути з голови…

— А як тобі той гість, що недавно до нас завітав? — Джоанна наче відчула думки сестри й навіть у сяйві ламп помітила, як спалахнули щічки Хлої. — Від нього віє таємничістю, загадковістю… Такого би тобі чоловіка, сестро…

— Джо, припини! — шикнула обурено дівчина, чомусь аж серденько здригнулося із згадкою про Райана. — Він має титул барона, дуже заможний… Навіщо йому пекарка? — в голосі промайнув смуток. — До того ж, чи колись ще доведеться побачитися?

— Отже, хоч хтось нарешті торкнувся твого крижаного серця, — Джоанна показово здійняла голову, посміхаючись, наче викрила якийсь злочин. — Наразі знатиму твою таємницю!

— Джо… — Хлоя важко зітхнула. — Навіщо ці розмови? Я не хочу заміж, а ось ти… Гадаєш, батьки приймуть Майкла?

Джоанна враз припинила посміхатися та відвела погляд. Серце огорнуло смутком, а грайливі вогники в сірих очах зникли, змінюючись задумливістю. Звичайно, батьки будуть проти цього шлюбу, дівчина помітила, як мати прохолодно ставиться до Майкла, навіть цілковито ігнорувала під час чаювання. Уся надія лише на батька, але навряд чи він бажає бачити Роджерса зятем…

— Не хочу я їхати на той бал до Редінга, — сумно мовила Джо, споглядаючи відблиски оливної лампи на лакованій поверхні комода. — Сумно мені там буде без Майкла… До того ж, наша матінка нав’язуватиме нам різних кавалерів, а це дратує… Нікого не хочу!

— Не завадить трохи відволіктися від повсякденних справ, хоча я й сама не вельми люблю танці, — Хлоя рішуче здійняла голову та поглянула на сестру. — А щодо Майкла… Я завжди тебе підтримаю! При нагоді вивідаю в батька його думку щодо тебе й Роджерса… Зрештою, усе залежить від його рішення.

+++

З нагоди уродин онука літній банкір Блеквуд влаштував святкування в своєму величезному будинку, який розташовувався в центрі міста Редінг. Поважний чоловік запросив своїх вкладників, серед яких був і Харріс.

І ось настав той день, коли заздалегідь замовлена карета попрямувала до міста. Служниця місіс Скотт допомогла дівчатам зібрати речі, вона також супроводжувала сімейство Харріс. Дівчата довго вирішували, які саме вбрання візьмуть для балу. Під час обговорень різних дрібниць настрій в обох значно покращувався. Зрештою, сестри гарно проведуть час та матимуть змогу відволіктися від повсякденних клопотів. До того ж, є нагода відвідати крамниці міста та придбати щось новеньке, зокрема, прикраси, капелюшки й книги.

Харріси зупинилися в готелі центральної вулиці Редінга, неподалік від помешкання банкіра. Голова сімейства заздалегідь замовив три кімнати, для доньок, для себе з дружиною і для служниці. В приміщенні вестибюля працівники готелю із ввічливими посмішками зустрічали прибулих та спритно відносили багаж до кімнат, а дівчата зацікавлено оглядали інтер’єр. Яскраві портьєри на високих вікнах, пастельних відтінків шпалери із сріблястими візерунками, вишукані меблі… Доволі затишно й просторо, хоча завжди краще дома…

— Близько шостої години вечора вирушимо на святкування, а зараз трохи відпочиньте, мої любі дівчата, на балу буде чимало танців із галантними кавалерами, — Харріс тепло всміхнувся донькам та попрямував до виходу з їхньої кімнати. — Місіс Скотт, вам би також не завадило кілька годин відпочити, попереду багато клопотів, — ввічливо мовив до середніх літ служниці, яка старанно діставала зі скрині вбрання сестер.

— На щастя, Болтони зупинилися в іншому готелі, — мовила Хлоя до сестри, коли дівчата залишилися в кімнаті самі. — Ще бракувало й тут Руперта споглядати, я би не витримала цих тортур…

— Здається мені, що під час балу ми його вдосталь споглядатимемо, — Джо знущально реготнула, сидячи на широкому ліжку. Місіс Скотт вже допомогла дівчатам роздягнутися й попрямувала до себе, наразі сестри залишилися в нижніх сорочках. Короткий сон перед балом не завадить.

— Ой, не нагадуй, Джо… Ще причепиться, мов реп’ях та не дасть мені спокою! Сподіваюся лише на те, що його батьки проти моєї скромної кандидатури та знайдуть для сина заможну наречену! — Хлоя показово зітхнула, здмухнувши з чола русяві кучері.

— Хочу лише поглянути на його вбрання, мабуть, знову щось кумедне вдягне, адже вважає, що знається на моді… Хоча як на мене, попри статки в Болтонів геть відсутній смак! — Джоанна ковтнула із склянки лимонад та шуснула під ковдру. — Ти хоч не забула свою бальну книжку? Гадаю, у переліку танців біля кожного красуватиметься прізвище «Болтон»…