Глава 3

Увійшовши в будинок, Хлоя попрямувала до кабінету батька. Задумливий чоловік сидів за столом й уважно читав свіжий випуск газети "Таймс", а доньці кортіло розпитати про нового гостя, чомусь той кароокий містер заполонив усі думки…

— Доню? — містер Харріс відклав газету та грайливо примружив блакитні очі, які Хлоя успадкувала саме від нього. — Гадаю, тебе цікавить той містер, який вчора гостював в нас? — він наче наскрізь бачив Хлою й відчував її думки.

— Цікава, приємна особа, — дівчина всміхнулася, схиливши голову набік.

— Навіть не уявляєш, наскільки цікава, — він хитро посміхнувся у відповідь, споглядаючи блиск в очах доньки. — Справжній джентльмен… Барон Райан Бредкліф! Я дізнався від містера Льюїса, що той джентльмен ще досі неодружений, хоча вже й не молодий… Також він в парламенті, належить до консерваторів, — батько їдко реготнув, бо згадав, як Хлоя вчора за столом палко відгукалася про опозиційних лібералів.

— Господи… — збентежено пробурмотіла дівчина, округливши очі. — Він барон? Ще й консерватор?! Жах та й годі! Я помітила, що він особа знатна, але… Та він увесь вечір мовчав за столом, лише ставив питання! Навіть не представився, як слід, тільки «містер Бредкліф»… Навіщо ж я говорила за столом про ту політику? Я…

— Ти висловлювала свою думку, моя люба доню, — посмішка на чоловічому обличчі стала ширшою, але доброзичливою. — Я завжди вчив тебе саме цьому. До того ж, таке знайомство нам не завадить… Очевидно, цей джентльмен не вельми любить хизуватися своїм становищем в суспільстві і це похвально. Вихована людина з гарними манерами, а також ще й військовий! Капітан Королівської морської піхоти… Воював в Індії… Він захоплюється фехтуванням та вправно володіє вогнепальною зброєю, — батько напружено примружився, спостерігаючи, як обличчя доньки раптом стало похмурим та сумним. Вона задумливо опустила блакитні очі, чомусь в них згасли ті грайливі вогники, які зазвичай виблискували… — Щось трапилося, моя люба доню? Що тебе збентежило?

— Все гаразд, батьку. Просто згадала, що де-що не виправила в звіті… — Хлоя ввічливо й якось вимушено посміхнулася та встала з обшитого шкірою крісла. — Мені час повертатися до роботи… чимало справ. До речі, містер Роджерс періодично відвідує притулок для сиріт в сусідньому селищі, бо навчає дітей писемності. Майкл Роджерс — людина з великим серцем! Він запросив нас із Джо поїхати разом і я також хочу відвезти дітям хлібини й смаколики, — вона напружено зиркнула з-під довгих вій на батька.

— Благодійність… це похвально! Що ж, я дозволяю вам. Навіть замовлю екіпаж, щоб ви мали змогу доставити дітлахам хліб, — Харріс прилизав долонею русяве волосся із сивими пасмами та задумливо примружився. — Щодо містера Роджерса… Доволі приємний юнак, вихований, але вашу матір непокоїть те, що Джоанна проводить з ним багато часу… Що ж, незабаром поїдемо до Редінга на бал, бо нас запросили. Вам з Джоанною варто більше виходити у світ, — батько натякав на те, що дівчатам час думати про заміжжя та знайомитися з молодими джентльменами.

Харріс пишався своїми доньками. Ще змалечку гувернантка навчала їх танців та гарних манер, а також французькій. Дівчата освічені, виховані, милосердні й щирі, заслуговують гідних кавалерів!

— Бал… — Хлоя зітхнула й поправила капелюшок. — Ми з Джо не дуже любимо бали, бо вважаємо, що це марна трата часу. Зрештою, якщо запросили… — вона попрямувала до виходу з кабінету. — Що ж, піду працювати, батьку…

Дивлячись вслід доньці, Харріс лише задумливо похитав головою. Він відчував своє чадо, як ніхто інший. Хлоя надто віддана роботі, з головою поринула в підприємницьку діяльність та геть не цікавиться заміжжям. А Джоанна закохалася в сільського вчителя із бідної родини, це ж очевидно! Донька мов на крилах летить до школи, вигадує різні цікаві зайняття для дітей… А як в неї очі блищать, коли йдеться про Майкла Роджерса!

«Приємний юнак, інтеліґентний, вихований… Хоча зростав без батька. Хороша людина, але чи пара для моєї Джо? — розмірковував Харріс. — Попереду чимало балів, мої ділові партнери надіслали кілька запрошень. Отож, дівчатам не завадить вихід у світ, а там видно буде. Познайомляться з гідними джентльменами…»

Хлоя увійшла в свій невеличкий кабінет та задумливо опустилася в крісло. Чомусь настрій геть зіпсувався після розповіді батька про того гостя. Барон! Звичайно, вельми поважний чоловік із титулом ніколи навіть і не гляне в бік простої дівчини з дрібної буржуазії… Раптом стало неймовірно сумно, аж робота до рук не йшла. Думки знову поверталися до карих очей Бредкліфа, який же той погляд глибокий, пронизливий! І такий теплий, наче ранкова запашна кава…

«Барон… Військовий… Доволі заможний, але… Неодружений! Чому він досі неодружений?» — Хлоя поринула у роздуми, скляний погляд зупинився на цифрах облікової книги, але важко було зосередитися на розрахунках. Уява знову малювала обриси Бредкліфа й ті карі очі з бурштиновими відблисками…