Глава 2

До столу вже подавали оладки з фаршу лосося, також відварену індичку в соусі та апетитні канапе. Коли члени родини Харріс та гості розташувалися у кріслах, Хлоя схвильовано видихнула, бо сиділа навпроти містера Бредкліфа. Чомусь навіть погляд боялася здійняти. Опустивши голову, знічено роздивлялася розпис на порцеляновій тарілці.

— То ви прямуєте до Лондона у справах, містере Бредкліфе? — поцікавився батько, порушуючи тишу.

— Так, у справах. Містер Льюїс мене супроводжує… А у вас затишний і гарний маєток, містере Харрісе, — гість здійняв кришталевий кухоль, смакуючи імбирне пиво. — Займаєтеся пекарською справою?

— Я є також власником заїжджого двору, пекарнею зараз займається моя донька, — Харріс із гордістю кивнув в бік Хлої, а дівчина раптом зашарілася, адже уся увага присутніх належала саме їй.

— Невже й з документами пораєтеся, міс Харріс? — гість запитливо й іронічно вигнув чорну брову. — Вас цікавить підприємницька діяльність? Це доволі складно для юної міс… — ці слова чомусь неабияк обурили Хлою, зрештою, вона здійняла із викликом погляд, проймаючи незнайомця блакиттю очей.

— Мені це до вподоби! — випалила доволі різко, але відразу опанувала себе. — Принаймні це цікавіше, ніж заміжжя. Особисто я вважаю, що жінки також можуть працювати й забезпечувати себе та не залежати від чоловіків…

— Прогресивно мислите, міс, — іронічна посмішка не сходила з вуст гостя, а ось місіс Харріс раптом насупилася й гнівно, докірливо зиркнула на доньку. — Хоча в сучасному суспільстві жінки цілковито позбавлені прав, — продовжував Бредкліф. — І я вважаю, що саме заміжжя захищає жінку, якщо поруч гідний чоловік…

— В селищі нашу Хлою дражнять «синьою панчохою»! — раптом вигукнув молодший брат Джим, в його очах блиснули бешкетні вогники. — Вона ніколи та ні з ким не одружиться, бо не хоче! Та й я цього не хочу! Я бажаю, щоб мої сестри завжди були поруч та не покидали наш маєток, який я в майбутньому успадкую…

— Джиммі! — злісно шикнула місіс Харріс на сина, цієї миті ладна була згоріти від сорому через таку поведінку малечі, але чоловіки за столом почали всміхатися. Хлопчик неабияк розвеселив. Однак Хлоя аж спалахнула й зашарілася, наче облили окропом. — Навряд чи твоїй сестрі ці слова приємні!

— Нехай краще буду «синьою панчохою», але займатимуся улюбленою справою, — дівчина судорожно видихнула. — Немає нічого гіршого, ніж залежність від чоловіка! — злісно глипнула на брата, який нишком показав їй язик.

— Чи є якісь новини про «Хлібний закон»? — поцікавився Харріс. — Ходять чутки, що хочуть скасувати мито…

 — Авжеж, варто би було, — тихо пробурмотіла собі під ніс Хлоя.

— Чому, міс Харріс? — Бредкліф раптом зосереджено насупився, з цікавістю споглядаючи дівчину.

— Бо особисто я симпатизую лібералам та поглядам Гладстона, їхнього лідера. Він також за скасування цього мита і прихильник вільної торгівлі, — блакитні очі Хлої завзято палали, адже торкнулися наболілого питання. — Тоді збільшиться імпорт зерна та ціни на нього впадуть…

— Юна міс цікавиться політикою? — карі чоловічі очі так нестерпно проймали, проте Хлоя не відвела погляд, хоча й ладна була провалитися крізь землю. Чому ж цей гість так впливає на неї? — А чи відомо вам, що через той імпорт постраждають наші фермери, бо втратять свої прибутки?

— Особисто мене цікавить дешеве зерно, — рішуче випалила дівчина, а Бредкліф лише похитав головою й задумливо зітхнув.

—  Я гадав, що дівчат цікавлять гарні сукні, капелюшки, бали й заможні кавалери, — він іронічно здійняв брову, куштуючи індичку в соусі з креветок.

— Мабуть, я відрізняюся від інших, бо мене це не вельми цікавить, — показово й діловито мовила Хлоя та ввічливо всміхнулася, демонструючи привабливі ямочки на щічках. — Також мене не цікавлять титули й багатства чоловіків, бо сама дам собі раду в житті…

— Доволі смілива заява, міс Харріс, — Бредкліф задумливо примружився, нестерпно свердлячи дівчину поглядом, а Хлоя ладна була вже й під стіл заховатися через це… І чому ті карі очі немов вогнем обпікають?

Коли до столу подали чай та десерт, присутні також куштували з неабияким задоволенням булочки з різноманітною начинкою, які Хлоя принесла з пекарні. Неймовірно смачним вдався ванільний бісквіт із карамелізованими яблуками, рецепт дівчина ще вранці знайшла в новій кулінарній книзі. Відволікаючись від розумової праці з документами, вона завзято готувала цей смаколик.   

— Дивовижно… — зауважив Бредкліф, куштуючи шматок пухкого бісквіта. — Вже знатиму, в кого замовляти випічку, — задоволено всміхнувшись, він вкотре окинув поглядом збентежену дівчину навпроти. Надто тішила чомусь Хлою ця похвала.

Коли місіс Харріс натякнула дітям, що вже пізня година, дівчата й Джим попрямували до своїх кімнат, ввічливо попрощавшись з гостями, а чоловіки ще протягом кількох годин обговорювали за столом фінансові справи й політику, неспішно смакуючи бренді.

Цієї ночі Райан Бредкліф крутився на ліжку та поринувши в роздуми, всіляко намагався заснути. Мабуть через те, що місце чуже, хоча гостьова кімната в будинку Харрісів здавалася доволі затишною. А можливо, не в цьому річ… Подумки вкотре вже повертався до блакиті очей цієї доволі самовпевненої особи Хлої, а чого лише варті грайливі ямочки на округлих щічках! Звичайно, в житті траплялося чимало вродливих жінок, проте...

«Вперше зустрічаю дівчину, яка не прагне вигідного шлюбу, — розмірковував Райан, розвалившись на ліжку горілиць. — Але стільки самовпевненості! Наївна особа… Зрештою, реалії життя змусять скоритися устоям нашого суспільства. Не хоче заміжжя? Доведеться! Яке ж жіноче щастя без родини й дітей? Прийде час та кохання торкнеться і її, а міс Харріс з тих дівчат, які одружуються лише за покликом серця…» — він вже й намагався уявити, яким має бути обранець Хлої… Заможний фермер? Галантний джентльмен? Чомусь відчув, що ці роздуми порожні й навіть неприємні, позбавлені сенсу. Варто зосередитися на власних справах, але думки хаотично вирують та знову повертаються до міс Харріс…