Глава 1

— Прокидайся, Джо! Незабаром сніданок, — в кімнаті раптом пролунав бадьорий голос Хлої. Дівчина сиділа на ліжку  й підібгавши подушку під спину, гортала сторінки кулінарної книги. Крізь блідо-рожеві муслінові фіранки пробивалися промені ранкового сонця, освітлюючи затишну спальню. На тлі світлих смугастих шпалер красувалося кілька картин, а саме яскраві натюрморти, які так обожнювала Хлоя.

— Господи, ти вже з самісінького ранку щось читаєш… Гадаю, вивчаєш якийсь новий рецепт, — Джоанна потягнулася на своєму ліжку й солодко позіхнула, споглядаючи заспаними очима вельми зосереджену сестру.

— Авжеж, батько привіз з міста нову кулінарну книгу, яку придбав для мене в книжковій крамниці, а тут чимало цікавого, — погляд блакитних, мов небо, очей вивчаючи блукав сторінками, які Хлоя періодично гортала. — Вельми цікавий рецепт бісквіта з карамелізованими яблуками… А якщо ще й додати до тіста ягоди смородини та прикрасити цей виріб вершками… — вона солодко зітхнула та прибрала з чола русяві, шовковисті кучері.

— Та годі вже, Хлоє! В мене аж слинки течуть та урчить у шлунку! — дівчина показово облизала губи й сіла на ліжку, сіпаючи пальцями тканину білосніжної мереживної сорочки.

— Сьогодні неодмінно приготую! Отож, ввечері будемо куштувати… Джо, ти не запізнишся? Незабаром в школі розпочнеться перший урок. До того ж, Майкл чекає на тебе, — Хлоя грайливо всміхнулася, на округлих щічках з’явилися ямочки, — Треба покликати місіс Скотт, щоб допомогла вдягнутися.

Невеликий маєток родини Харрісів розташовувався в одному з селищ неподалік від міста Редінг. Містер і місіс Харріси виховували трьох дітей, своїми доньками Хлоєю та Джоанною неабияк пишалися, а ось з бешкетним Джимом інколи доводилося нелегко, хоча наймолодший член родини був загальним улюбленцем.   

Найстаршій доньці Хлої в цьому році виповнилося дев’ятнадцять, сестра Джо на два роки молодша, а Джиму було лише дев’ять. Харріси не належали до титулованої знаті. Голова сімейства Джон займався підприємницькою діяльністю, на території маєтку облаштував заїжджий двір та мав невеликі заощадження в банку. Його дружина Емілія завжди у всьому підтримувала, допомагала по господарству й також керувала пекарнею. Жінці неабияк допомагала старша донька Хлоя, яку ще змалечку цікавила кулінарія. Дівчина вела облік продуктів, які закуповували для випічки, а також справно поралася з бухгалтерією та періодично радилася із батьком, який прищепив любов до цієї справи.

Звичайно, місіс Харріс не до вподоби було те, що Хлою цілковито поглинула підприємницька діяльність, адже дівчатам варто думати про заміжжя. Також її непокоїли надто прогресивні погляди на життя старшої доньки, яка вважала, що жінка не повинна залежати від чоловіка й може забезпечити себе сама. Хлоя завжди рішуче стверджувала, що не обов’язково одружуватися й можна присвятити своє життя улюбленій справі… Після таких слів батько лише задумливо зітхав, бо вважав, що Хлоя ще не зустріла гідну людину, а ось місіс Харріс неабияк обурювалася та намагалася переконати свою вперту доньку в тому, що в сучасному суспільстві жінка цілковито залежить від чоловіка.

Мати неабияк також хвилювалася і за Джоанну, яка в місцевій сільській школі працювала вчителькою. Звичайно, не було на те фінансової потреби, але дівчина це робила із милосердя, навчаючи місцевих дітлахів писемності, а свою зарплатню жертвувала на потреби сиріт. Проте, не лише у цьому річ… В школі також працював молодий вчитель Майкл Роджерс, який припав Джо до серця. Саме це й непокоїло місіс Харріс. Вона вважала, що той парубок не пара для доньки, бо з бідної родини, хоча доволі порядний та вихований. Місіс Харріс сподівалася, що згодом це захоплення мине, ба більше, попереду бали в Редінгу, де Джоанна ще зустріне гідного кавалера.

— Сьогодні ввечері до нас завітає містер Льюїс у справах та зупиниться на ночівлю, — поважно повідомив під час сніданку голова сімейства. — Хочу обговорити з ним важливі фінансові питання.

— Авжеж, ми завжди раді цьому поважному гостю, — місіс Харріс задоволено всміхнулася, тримаючи в руках порцелянову чашку із запашним чаєм. — Треба буде обговорити із слугами страви на вечерю, а Хлоя потішить нас смачними булочками, — вона кивнула в бік задумливої доньки. — Хлоє, чому ти нічого не їси? Викинь з голови свої цифри й звіти та скуштуй сирний пудинг!

— Дякую, мамо… — Хлоя розгублено кахикнула. — Непокоять надто високі ціни на зерно, доведеться підняти ціни й на наші вироби, — вона напружено глипнула на батька, наче він Господь Бог і щось зуміє вдіяти.

— На жаль, я не в парламенті, доню, — чоловік всміхнувся й знизив плечима. — Урахуй мито та ціни на борошно, а потім порадимося іще… Можливо, доведеться підняти ціни, бо ми працюємо, щоб отримувати прибуток…

Приміщення пекарні розташовувалося неподалік від будинку й мало вигляд одноповерхової споруди з каменю, де були встановлені пічки. Протягом дня Хлоя перебувала саме там і ретельно стежила за працівниками, іноді й куховарила особисто, експериментуючи з новими рецептами. Дівчина контролювала процес випічки, а також в споруді пекарні облаштувала власний невеличкий кабінет, де подовгу поралася з документами.

Надворі вже сутеніло. Після насиченого робочого дня Хлоя задоволено оглянула свіжу випічку, яку працівники акуратно складували в картонні коробки, замовлень чимало. Чого лише тут не було! Великі хлібини, батони з маком, рогалики, різноманітні булочки, шоколадні мафіни…

Хлоя раптом згадала, що батько попереджав про гостя. Вона взяла з комірчини великий плетений кошик та наповнила його здобними булочками, бо мати просила до столу. Варто встигнути привести себе до ладу й перевдягнутися, адже на дівчині була простенька коричнева, лляна сукня та пастельно-жовтий жакет. Також необхідно зробити нову зачіску, бо із прибраного наверх волосся вибивалися кучері. В такому вигляді не дай Боже з’явитися за столом та траплятися гостям на очі!

Коли Хлоя опинилася на порозі свого будинку, вона увійшла всередину й гукнула когось із слуг, щоб віднесли кошик з булочками на кухню, проте саме цієї миті поруч нікого не було, а з боку холу лунали чиїсь голоси.