Педапса

— Тож, як давно Ви знаєте померлого?
— З дитинства. Ми найкращі друзі. Були. — Віталік не відводив очі з тіла Василя, яке знімали поліціянти та курив цигарку за цигаркою. Хоч ніколи раніше не дозволяв собі та гостям палити у себе в будинку. Та раніше його друзі не висіли у нього в вітальні. По іронії долі саме Василь запропонував Віталію будувати дерев'яний дім з балками під стелею. Вважав що це круто, а зараз висить на одній з них. Видовище не з приємних.
— Як він опинився у Вас в будинку, якщо Ви кілька днів були за кордоном. Ви давали ключі?
— У нього був дублікат, — затягнувся востаннє і затушив недопалок.
— У вас були конфлікти? — Запитав слідчий.
— Ні.
— Як гадаєте, що могло стати причиною? Чи були в нього проблеми, вороги?
— Були фінансові проблеми. Він просив в мене гроші. — Запалив нову цигарку.
— Навіщо?
— Щоб врятувати свою фірму.
— А Ви?
— Я не даю в борг і не даю просто так, — байдуже відізвався чоловік.
— Ви не допомогли своєму найкращому другові?!—Здивовано запитав слідчий.
— Хіба я так сказав? Я запропонував йому викупити його фірму по ринковій ціні. Він не погодився, хоча на що він сподівався? Знає, що в мене є принципи і я їх не порушую. Знаєте, колись ми разом заснували фірму, якою я володію. Сім років тому Василь вивів свій капітал, заснував свою. Тож, — знизив плечима, — це його вибір.

— Дякую за ваш час Віталій Романович, — слідчий піднявся. —Знаєте, я не можу звинуватити Вас у злочині, та хочу сказати, що ви препаскудна людина і Боже вбережи від такого найкращого друга. Знаєте що? Я Вам дещо розкажу. Можна і я закурю?
— Та куріть вже.
— Ви вважаєте, що у вас усе під контролем? Усе життя під контролем? Але є речі, які не можна контролювати, події, які не можна прогнозувати та битви, які не можна виграти. Нічого в нашому житті не має такого значення як люди. Тим паче люди, яким ми можемо довіряти. Так от, мій батько родом з Румунії, з тієї самої Трансільванії. Тільки не треба сміятися, я Вам не про вампірів буду розповідати. Так от, він розповідав мені легенду про істоту, яка зветься Педапса. Вона приходить до тих, хто своїми діями чи бездіянням несе несправедливість і сльози людям, які не можуть відповісти на образу, а вона закарбовується і щемить серце, яке не знаходить спокою. Не буду розповідати, як цей монстр виглядає, я його, на щастя, ніколи не бачив. А те, що розповідав батько, лише балачки. Та чесно кажучи, шкода, що це лише міфи та легенди мого народу. Бувайте. — Він потушив цигарку не викуривши й половини.

Віталій вже не міг дочекатися поки усі випруться геть з його будинку, навіть нетерпляче стояв над душею жінки, яка прибирала сліди самогубства Василя і перебування в його домі купи поліціантів, які нанесли бруду, облазили усі кімнати. Залишившись нарешті сам на сам, прийняв душ і, не розпаковуючи валізу, налив собі випити. Сів у своє улюблене крісло і знову наплювавши на правила, закурив. Думки знову і знову поверталися до друга. Згадав, як Василь радів успіхам своєї фірми, як вони вдвох часто сиділи в цій кімнаті та мріяли, обговорювали робочі моменти, ділилися своїми планами. Віталій завжди був радий своєму приятелю і його успіхам, давав поради. Та от не пощастило Василю, довірився не тій людині, яка його обікрала. Ці гроші й вирішили долю Василевого бізнесу. Він не зміг виплисти. Кілька невдалих угод. Як результат: борги, кредитори, погрози від замовників та повна безнадійність. І усе життя Василя летить у прірву. І нічого було до нього йти просити про допомогу, знав же непорушні правила Віталіка. Сподівався? Чи здогадувався, що саме він приклав руку до банкрутства фірми друга? Як же Віталій міг пояснити, що тримав потайки на нього образу, шукаючи при цьому слушного моменту, щоб повернути Василю усю ту розгубленість, що колись сам відчував. Та тільки не думав, що так усе скінчиться. «Дурень ти, Васька. Все інакше можна було вирішити»,- сказав сам до себе чоловік.
По спині пройшов холодок. «Треба зачинити вікно»,- ледь встиг подумати, як важке дихання почулося за спиною. Поряд щось було, воно наближалося. Він відчував це кожною клітинкою свого тіла. Кров холола і волосся ворушилося на руках, потилиці. Здавалося, що з рота йде пар чи це лише йому здавалося. Він хотів обернутися, та не міг. Можливо якщо не дивитися — минеться? Потім здогадка пронизала Віталія.
— Васю, це ти?
— Не Вася, — прохрипіло за спиною.
Хотілося підхопитися і бігти, закричати щосили чи покликати на допомогу. Та губи заніміли й ноги просто перестали рухатися. А за спиною важкий подих і «кап-кап, кап-кап». «Не дивитися, не дивитися», — стучить набатом у голові. А голова сама обертається. Те, що за спиною щириться прірвою, де крім зубів в чотири ряди, горлянка, куди усі людські вади вмістяться. І щелепа та не закривається, слина капає на дорогий паркет, виїдаючи в ньому діри. Крик чоловіка тоне в тій горлянці, а в очах Педапса стоїть Василь, молить друга про допомогу і Віталій, якого мучать докори сумління.

У пустій кімнаті один напроти одного сидять два найкращих друга, два чоловіки, яким нікуди поспішати, нічого ділити.
— Ти пробач мені, Васю, щось я в тому житті не розумів схоже.
— Та забудь. Давай краще вип'ємо як колись раніше.
І сидітимуть вони так довго, дуже довго і говоритимуть не наговоряться. Не про справи, не про жінок, а просто згадуватимуть, як добре вони проводили час разом. Бо найцінніше це люди, на яких можна покластися. А за квартал в машину сідав слідчий, витираючи хустинкою їдку слину, що підсохла на підборідді та задоволено посміхався.