В подорож за чарами

В одному з далеких світів у королівстві в невеликому містечку поблизу столиці жила сім’я. Складалася вона з жінки та двох її дітей двійнят, їм обом було вже по шістнадцять років. Жінка звалася Яніною, а дітей називала Маркіяном та Соломією. Донька та мати були схожі між собою як дві каплі води, обидві стрункі та не дуже високі мали світле волосся з ледь помітними кучерями та миловидне обличчя з невеликими щічками які ставали ще милішими при посмішці. А вже Маркіян відрізнявся від обох,високий рудоволосий красень з виразними вилицями та мужнім підборіддям,єдина риса яка була однаковау всіх трьох це невеликий акуратний носик «кнопкою». Та було ще те що розрізняло Соломію від всіх у сім’ї, тоді коли у Маркіяна та Яніни очі були карими в дівчини вони були сірими.

  Так і жили вони з самого дитинства втрьох і їм вистачало всього, Яніна продавала на ринку різні трави та ліки з них, інколи носила квіти з саду чи фрукти. А діти тим часом навчалися та робили домашню роботу аби допомогти матері. Поки одного дня в будинок прийшла біда яку не чекали в вигляді тяжкої хвороби матері. Не допомагало нічого щоб діти не намагалися, ліки які робила Яніна не рятували, а лікарі на яких вистачало коштів лиш розводили руками. І бути б біді якби одного дня коли безвтішні діти дивилися як їх мама згасає не відчинили двері для старенької жінки після стуку в двері.В той день на вулиці була густа злива коли вже в сутінках у будинку пролунав слабий стук в двері. Відчинивши діти побачили на порозі стареньку жінку яка була в помоклому наскрізь одязі тому навчені доброти від матері відразу запросили стареньку в дім:

-Добрий вечір. – Перше привіталася дівчина відчинивши двері, а потім помітила стан старенької. – Ой лишенько, як же ж так, ви промокли сильно, заходьте швидше не стійте під дощем. Маркіяне, братику, поведи пані до вогню погрітися.– Попросила дівчина пропустивши жінку всередину та зачиняючи двері.Провівши в середину свою неочікувану гостю діти приготували їй місце неподалік кам’яної плити на якій в цей час готувалася вечеря, всередині якою весело на дровах танцював вогонь, тому це було одне з найтепліших місць в домі.Соломія заварила старенькій чай та дали в руки.

-Що з вами трапилося? Чому ви опинилися на вулиці в такій дощ? – Запитав хлопець.

-Я в дітей була неподалік звідси, донька з зятем живуть в сусідньому від цього міста селі на захід, а я на схід, тому проблеми пройти пішки для мене немає це ж лише по місту пройтися та шматок дороги,а вже майже перед самим містечком коли ішла додому мене  застала злива, я б і далі пішла, але вже і злива побільшала і йти в мокрому одязі тяжко, тому вирішила вже перечекати трохи. – Розповідаючи жінка потихеньку зігрівалася.

Поки жінка розповідала Соломія знайшла деякий сухий одяг, аби дати для гості переодягнутися.

-Ось тримайте, переодягнувшись швидше зігрієтеся. Мене Соломією звати, а це Маркіян, а до вас як звертатися?

-Мене Орисею називають. Дуже дякую вам, дітки за вашу доброту, але не потрібно занадто піклуватися, я тихенько біля вогню посиджу та чаю вип’ю, а одягу не потрібно, дякую. – З чуйністю промовила старенька жінка.

- Та годі вам, переодягайтеся так ви точно швидше зігрієтеся, ось там є кімната, а потім приходьте назад сюди, Соломійка вже майже закінчила з вечерею, а вона готує смачно ви ще такої смакоти не їли. – Почав нахвалювати Маркіян сестру, паралельно показуючи кімнату дівчини, аби гостя змогла передягтися.

Коли пані Орися вийшла з кімнати переодягнена в теплий светр та не менш теплу спідницю, діти вже не поспішаючи та перемовляючись один до одного ставили на стіл посуд із вечерею. Поки Соломія накладала в тарілки картоплю салат та посмажену рибу, Маркіян ставив посуд на чотирьох людей. А помітивши неочікувану гостю дівчина посміхнулася від чого на щічках з’явилися милі ямочки:

-Пані Орисю сідайте до столу, зараз Маркіян дістане з погребу компот та будем вечеряти. – Поки дівчина говорила хлопець дійсно вийшов з кімнати, а через декілька митей повернувся з глечиком в руках.

-А що ж батьків ваших чекати не будемо? – Запитала жінка сідаючи на лавку біля столу та дивлячись, як навпроти сідає дівчина, а збоку на стільчику розміщується Маркіян.

-На жаль зараз ні, тато він покинув нас, коли нам ще навіть п’ять років не виповнилося, поїхав по роботі в столицю і там і залишився, не повертаючись та не забираючи нас. – З прихованою образою та смутком  в голосі мовила Соломія.

-А що ж мати? – Запитала жінка.

-Наша мама хворіє і тому не часто їсть з нами лиш коли в неї стане сил сидіти за столом. – В голосі Маркіяна було чути погано схований смуток.

-А лікарі хіба не допомагають? – Для старенької жінки було жаль цих двох добрих дітей.

-Вони приходили, ті на яких в нас вистачало коштів, але все що змогли це зарадити її болю в тілі та гарячкам. – Відповів хлопець, тоді коли Соломія пригнічено опустила голову, аби сховати сльози в очах.

-Я можу вам дещо розповісти, але я й сама не знаю чи правда це чи ні, тому вірити мені чи не хочете ваша справа. – Мовила їх гостя.

-Та розповідайте що вже там. – З усмішкою призваною аби сховати тривогу за матір та сестру проказав хлопець.

-Ви знаєте про печеру в горах, тих що за день дороги звідси? Ту що всі обходять та кажуть що зачаклована?– Діждавшись поки підлітки кивнуть жінка продовжила. – Говорять що вона дійсно зачаклована, але тому що там є щось таке що може виконати будь яке бажання, стати багатим, вилікувати смертельну недугу, отримати будь яку можливість можна побувавши в тих печерах. Що там таке є? Та чому воно там? Ніхто не знає, але ті хто у відчаї завжди ідуть туди.

-Вибачте, але я в це дійсно не вірю. Маячня це все. – Промовив Маркіян.

-Я ж казала що можете не віри... – Не змогла договорити Орися як почувся голос дівчини.

-Братику, а може все ж таки підемо туди, можливо там дійсно є щось що допоможе? – В голосі дівчини було чути надію на диво.

-Соломійко я розумію тебе, але це марні надії на диво, краще будемо шукати інших лікарів та доглядати маму, а не тішити себе марними сподіваннями. – Промовив Маркіян дивлячись на сестру.