Розділ 17. Перша зачіпка 

Після кількох днів аналізу старих карт, нотаток Войтюка та даних, зібраних Олегом і Сашком з камер відеоспостереження, група зрозуміла, що наступна зачіпка щодо місця утримання Світлани може вести до старого костелу, розташованого в парку села Печера. Віктор, переглянувши карту та старі записи, зазначив, що під костелом можуть проходити підземні ходи, які відомі тільки вузькому колу осіб ще з часів Потоцьких. 

— Тут, на плані, позначено щонайменше два старі входи, — сказав Віктор, показуючи рукою на зношений пергамент. — Один веде у крипту прямо під вівтарем, другий — у підземний хід, що виходить за межі костелу. Це місце завжди було закритим і охоронялося, навіть коли село переходило під різні юрисдикції. 

Аліса, напружено слухаючи, періодично переглядала сторінки з нотатками, на яких було багато замальованих та схованих міток, датованих початком XX століття. 

— Ми повинні перевірити цей костел, — промовив Олег, дивлячись на команду. — Якщо там справді є підземний хід, це може бути єдиний шлях до з’ясування, де зараз утримують мою матір. 

Саша Бевз підхопив карту та уважно розглядав кожен позначений хід. 

— З цього видно, що вхід під вівтарем давно замурований, але деякі записи свідчать, що існували секретні двері збоку. Вони могли залишатися непоміченими століттями. — Саша показав на маленький квадратний символ, намальований олівцем поруч із основним входом. 

Віктор додав: 

— Є ще свідчення старожилів, які говорили, що іноді під час літургії чути дивні звуки з-під підлоги. Можливо, це натяк на наявність порожнеч і підземних ходів. 

Команда вирішила, що обстеження буде розпочате наступного дня, коли вони зможуть оглянути приміщення без сторонніх. Вони вирішили діяти обережно: Олег і Саша мали оглянути зовнішні підвали та доступ до вівтаря, Віктор — надати підтримку у вигляді історичних довідок і описів старих входів, а Ксюша залишалася на випадок непередбачених ситуацій. 

Наступного ранку група прибула до костелу. Старі кам’яні сходи, що вели до вівтаря, скрипіли під вагою кроків. Віктор уважно спостерігав за кожною деталлю, коментуючи старі штукатурні тріщини та неприродні зміни кольору каменю, які могли свідчити про закладені двері або підземні канали. 

— Ось тут, — показав він на невелику ділянку підлоги біля старого вівтаря, — можуть бути закладені двері. Зовнішні свідчення підтверджують, що це могло бути місце, де зберігали скарби або утримували когось у підземеллі. 

Олег уважно оглядав підлогу, шукали будь-які нерівності, що відрізнялися б від звичайної плитки. Він торкався кожного каменю, намагаючись відчути різницю в звуці та текстурі. Саша паралельно фотографував усі деталі, щоб згодом проаналізувати їх у лабораторії. 

— Є сліди старих робіт, — зазначив Олег, проводячи рукою по краю однієї плити. — Хтось намагався її закріпити або замурувати. Тут явно були двері, але їх приховали. 

Віктор порівняв знахідку з старими нотатками: 

— Так, точно. Це відповідає опису Войтюка. Старі записи свідчать про двері, що ведуть до підземного ходу під костелом. Їх використовували для перевезення скарбів і, ймовірно, для прихованих пересувань осіб, які були об’єктами родинних таємниць. 

Команда вирішила відкласти будь-яке демонтування чи розкриття дверей до отримання додаткового обладнання та дозволу слідчих, оскільки ризик обвалу був високий, а підземелля могли охороняти непередбачувані конструкції або пастки. 

Після огляду підлоги вони перемістилися до бічних приміщень, де могли бути додаткові входи. Тут кам’яні стіни були вологі, а запах землі і старого каменю ставав дедалі відчутнішим. Кожен звук їхніх кроків відбивався в пустоті, створюючи відчуття присутності невидимих свідків. 

Віктор уважно порівнював сучасні спостереження з картами та записами Войтюка. Він помітив деякі невідповідності: частина позначок на картах була не точна, а деякі записи, можливо, спотворені спеціально, щоб заплутати тих, хто шукає підземелля. 

— Будьте обережні, — сказав Віктор, звертаючись до Олега та Сашка. — Хтось міг підробити карту або змінити позначки, щоб перешкодити знайти справжній вхід. 

Олег і Саша уважно оглянули підлогу і стіни, шукаючи сліди інструментів або свіжих робіт. Нічого не видавалося свіжим, але деякі камені мали легкі відбитки інструментів, що свідчило про недавнє втручання. 

— Хтось був тут, — прошепотів Саша. — І не так давно. Ці сліди не можуть бути старими. 

Команда вирішила, що потрібно провести нічне спостереження: вони встановили камери та датчики руху в бічних кімнатах та поблизу вівтаря, щоб фіксувати будь-яку активність. Всі погодилися, що перший крок до розкриття таємниці костелу зроблено, але робота тільки починалася. 

Вечір перейшов у ніч, і команда залишалася на місці, стежачи за кожним рухом у храмі. Тиша була майже гнітючою, але в серцях кожного було відчуття, що вони на порозі великого відкриття. Докази та старі записи говорили одне — підземні ходи існують, і вхід до них може дати перший реальний шанс знайти Світлану. 

Олег, стоячи біля вівтаря, відчув холодне передчуття: попереду чекала небезпечна подорож у підземелля, де минуле Потоцьких і сучасні таємниці села Печера зійдуться в одному вузлі. Він поглянув на Віктора і Сашка: вони теж відчували напруження і водночас тривожне захоплення. 

— Завтра ми почнемо більш детальне обстеження, — сказав Олег. — Сьогодні ми просто ознайомилися з територією, але завтра буде перший реальний шанс дізнатися, що приховано під цим костелом. 

Віктор кивнув і додав: 

— І пам’ятайте, що будь-який крок у підземеллі може бути небезпечним. Потрібно обережно планувати кожен рух і враховувати старі записи Войтюка, щоб не потрапити у пастку. 

Саша уважно подивився на плиту під вівтарем і прошепотів: 

— Якщо підземелля існує, то це може бути єдиний шанс дізнатися правду про Світлану. Ми повинні бути готові до всього.