Розділ 2

Життя в малогабаритній квартирі на околиці міста ніколи не було легким, але я ніяк не очікувала, що воно перетвориться на виживання в епіцентрі магічного урагану.

Минуло три дні з моменту, як Хранителі Зодіаку оселилися в мене. Три довгих, нестерпних дні. Мій затишний простір, де раніше панували лише книги та запах кави, тепер нагадував поле бою або, принаймні, дуже дивну комуналку.

Хань, Рік Кабана, виявився найбільш терплячим. Він якось примудрився втиснутися на старий диван у вітальні, хоча його широкі плечі ледь вміщалися між бильцями. Він намагався бути корисним: помив увесь посуд (і навіть розбив лише одну чашку), постійно пропонував допомогу та запевняв, що йому «дуже затишно». Його життєрадісність була єдиним, що стримувало мене від нервового зриву.

Шуо, Рік Дракона, зайняв найвіддаленіший куток кімнати біля вікна. Він сидів там годинами, занурений у медитацію, нагадуючи крижану статую. Він не розмовляв, не їв (принаймні, я цього не бачила) і, здавалося, взагалі не помічав хаосу навколо. Його присутність була водночас заспокійливою (бо він не шумів) і тривожною (бо від нього віяло таким холодом, що я почала спати під двома ковдрами).

А от Сінь, Рік Тигра… Сінь був проблемою.

З самого початку він відмовився від будь-якого спального місця.

— Я не буду спати на підлозі, як обідраний кіт! — проричав він у першу ніч, коли я запропонувала йому матрац. — І я не буду ділити диван з цим… — він кинув презирливий погляд на Ханя.

У результаті, Сінь більшу частину часу міряв кроками квартиру, наче загнаний у клітку хижак. Кожен його крок віддавався важким тупотом, від якого здригалася підлога. Він постійно бурчав, скаржився на тісноту, на відсутність «справжньої їжі» і на те, що «смертна» (тобто я) занадто повільно шукає сліди сувою.

Його лють накопичувалася, як статична електрика перед грозою. І сьогодні вранці вона нарешті вибухнула.

Я сиділа за столом, намагаючись розібрати старовинні карти, які Хань якимось дивом дістав. Сінь, як завжди, ходив туди-сюди, його хвіст (який він час від часу забував сховати) нервово сіпався.

— Ми втрачаємо час! — раптом вигукнув він, зупиняючись прямо переді мною. Його золоті очі палахкотіли недобрим вогнем. — Твої папірці нічого не дають! Нам треба діяти! Шукати! Битися!

— Сіню, заспокойся, — м’яко спробував втрутитися Хань. — Ліана робить усе можливе…

— Я не питав твоєї думки, Кабане! — відрізав Сінь. — Я Хранитель! Я Тигр! Я не можу сидіти тут і чекати, поки світ згасне!

— Якщо ти не припиниш ревти, світ згасне від твого галасу, — подав голос Шуо, не розплющуючи очей.

Це стало останньою краплею.

— Ах ти, крижана ящірко! — Сінь розвернувся до Шуо, його кулаки стиснулися так, що побіліли кісточки. Його тіло почало вібрувати від надлишку енергії. — Я покажу тобі, хто тут галасує!

Я бачила, як навколо нього почало згущуватися магічне поле. Руді та чорні смуги замерехтіли на його шкірі. Повітря стало гарячим і сухим.

— О ні, тільки не тут! — зойкнула я, уявляючи, як моя квартира перетворюється на купу будівельного сміття. — Сіню, стій!

Він не слухав. Перетворення було неминучим. Потужний потік енергії вирвався з нього, відкидаючи Ханя вбік. Я заплющила очі, готуючись до найгіршого.

Але замість того, щоб рознести стіни, Сінь зробив дивний, стрімкий стрибок. Він не перетворився прямо у вітальні. Якимось дивом, чи то через залишки самоконтролю, чи то через магічний поштовх, він вилетів через відчинені двері балкона на вулицю.

ГУП!

Я підбігла до балкона і зазирнула вниз. На щастя, ми жили на першому поверсі. На газоні, прямо під моїм вікном, стояв величезний, величний Тигр. Його руда шерсть іскрилася на сонці, а чорні смуги здавалися глибокими тінями. Він видав грізний рик, від якого в сусідніх машинах спрацювала сигналізація.

Потім він розвернувся і стрімко зник у кущах сусіднього парку.

Я полегшено зітхнула, притулившись до одвірка. Слава богу, не в моєму домі. Хоча добре, що це трапилося на вулиці, але тепер у мене була нова проблема: у парку гуляв розлючений Тигр, який міг перетворити перехожих на сніданок. І хтось мав його зупинити. І я знала, хто цей «хтось».