Глибоко під землею…
У темній печері було тихо.
Лише слабке світло факелів освітлювало стародавні кам’яні стіни.
Повітря було холодним і важким.
Раптом у темряві почувся звук кроків.
Хтось швидко біг.
І раптом з темного тунелю вибіг Райкер.
Він важко дихав і озирнувся назад.
— Прокляття… — тихо сказав він.
Він підійшов до старого кам’яного столу.
На ньому лежав дивний чорний кристал.
Райкер поклав руку на нього.
— Вони перемогли цього разу…
Його голос був тихим.
Але раптом кристал почав світитися темною енергією.
З нього почувся знайомий голос.
Глибокий.
Холодний.
— Райкер…
Райкер опустив голову.
— Мій лорде…
Темна енергія почала згущуватися над кристалом.
І в повітрі з’явився силует.
Лорд Вейл Обсідар.
Його форма була слабкою, майже як тінь.
Але його очі все ще світилися темною силою.
— Ніндзя зруйнували мій план… — сказав він.
— Але війна ще не закінчена.
Райкер підняв голову.
— Що ми будемо робити тепер?
Обсідар повільно підняв руку.
Темна енергія почала обертатися навколо кристалу.
— Є ще давніші сили.
— Сили, про які ніндзя навіть не здогадуються.
Райкер усміхнувся.
— Тоді…
— Ми почнемо нову гру.
Темрява в печері стала ще густішою.
Очі Обсідара засвітилися сильніше.
— І наступного разу…
— Ніндзяго впаде.
Полум’я факелів раптом згасло.
І печеру поглинула повна темрява.
Продовження буде...
Відредаговано: 19.03.2026