Темрява заповнила стародавній храм, де не ступало нога ніндзя багато століть.Кам'яні стіни поглинали світло факелів, а повітря було густим від магії, яку давно відокремили від світу.
В центрі зали стояв він "Лорд Обсідар Вейл".Його очі, фіолетові як глибокий обсидіан, відбивали мерехтливе світло кристалів.Руки спокійно стиснуті в кулаки, а думки були холодні і точні, мов лезо.
"Світ...завжди слабкий", прошепотів він сам до себе."Всі ці герої, всі їхні битви, їхні стихії...вони лише відволікають від істини.Справжня сила у порожнечі, у тиші, де немає страху і жалю.І я покажу їм це".
Колись він був хранителем Печатки Дракона Порожнечі.Його навчали майстри, довіряли йому найпотаємніші секрети стихій.Та кожна війна, кожне непорозуміння серед ніндзя залишали шрами на його душі.
"Вони не варті цієї сили", промовив Лорд Обсідар Вейл, спостерігаючи за древнім сувоєм."Якщо я залишу світ таким, я повторю те саме помилкове коле.Я зламаю його...і відбуваю заново".
І в цю мить перші тріщини магії почали повільно тремтіти, підкоряючись його волі.Порожнеча пробуджувалася.
Ніхто не знав, що скоро весь Ніндзяго відчує наслідки його рішень.
Сторінка-1
Відредаговано: 01.03.2026