Печатка поетичного дива: Сузір'я багатосюжетності

Глава 5. Вино вишнево-градове стікало

У мене очі — в камінь і з горлянки галас,
Та щойно в тороки Останній Крапка сталь вернув,
Моя кохана, дивлячись мені у вічі, впала,
І як стіна невидима розбилась я відчув.

Вино стікало з неї, мов надбита чаша,
Присівши поруч, вмить розширились мої зіниці,
Я простягнув долоні тіло обійняти
Безцінне, неживе, моїм неторкане й мізинцем.

Чому дистанцію я не порушив, а контракт
Створив — не наближатися до тебе ні на дюйм?
Чому в повітря говорив сухі слова,
Коли не раз прошепотіти міг «люблю»?

Ти би розквітла, мов гарденія — в тіні,
Прожити вічність би зі мною була рада,
Або сказала би мені коротке «Ні».
Проте я не дізнаюсь більше правди.

Kara Star

Подобається

#3780 в Різне
#928 в Поезія
#10923 в Любовні романи

У тексті є: вірш про дівчинку та її фантазії, лінія долі, відданість почуттям

Відредаговано: 11.03.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись