ГЛАВА 6. Що вічно тече

Ібрагім

Вигляд із вікна автобуса чарує, я частково із реальності виходжу, знову представляючи її перед собою...
Не встиг я з ясністю згадати її очі, губи і тендітне тіло, як моя зупинка наступає, мов на зло,
занадто скоро.
Заходжу в «Гост», на третім поверсі знайшов Михайла, той із посмішкою каже: «Ібрагім, сідай».
Сідаю й чую ззаду: — Як там Ібрагім? — Сьогодні написала новий вірш. Якраз коли збиралася, читай.

«Побачивши тебе лиш краєм ока, пальчиками хочеться, на жаль, своїми, свої струни приласкати.
Не можу день в училищі прожити і з тобою, поглядом зануреним у справжні таємниці, сонечко, не загравати.
Мої фантазії начаклували щастя, як лежиш потилицею в мене на колінах, поки гладжу попелу забарвлення, волосся,
Ледве стримую свої вуста, щоб ті без дозволу не захопили твої, раптом після цього ми розбіжимося.

Мої думки продовжують дурманити моє сердечко сценами із мрій, що так ніколи би і правдою не стали:
До Дел хотіла в класі я пройти, та на шляху, пояснюючи одногрупнику щось біля парти, Ви стояли.
Я підійшла впритул й торкнувшись пальцями гарячими ваших ліктьових суглобів, запитала: «Можна?»,
Ви зразу ж перелякано поглянулина мене і відсторонились, та сподіваюся, що все ж запам'ятали дотик кожний.

Насправді, я змирилась з тим, що нам і не судилось Небом бути в цьому світі разом, наче підлітки дурненькі,
Але знаєте, від вашої харизми та бажання бути правильним, я сходжу з розуму повільно, потихеньку.
У мене купа справ, й від мене тільки позитивний результат залежить, але я сиджу і думаю про Вас,
Усе на світі почекає, мені байдуже на другорядні речі, бо я в даний час складаю пазли про щасливих нас».

— Я наче у роман якийсь попала, переживаючи усе прекрасне і зворотнє, що відчуваєш ти до свого Ібрагіма.
— Не мій він, Лейло, ох на жаль, не мій — якби я мав в руках напій я поперхнувся би задумливо й повільно.
Шок мене кайданами з каміну оповив, я «намертво» завмер, а обличчя вмить забаравлення брусниці стало,
Напроти в тихій посмішці розплився, долонями прикривши очі від любові феєрверків компаньйон Михайло.

Я не зміг присутність свою приховати йрозвернувся в сторону дівча, яке меневідчуло й розвернулося також,
Зустрівшись поглядом з «графинею» усіх світів, моє єство згоріло вщент і тільки запитати я хотів: «Давно?»,
Як губки ці пухкі до мене солодко промовили, весь простір, що між нами, зупинивши, — Добрий день.
У відповідь я виховано привітався, ледь не з’їдаючи очима її гаряче тіло для мене недосяжне, молоде.

— Гарно пишеш. — Дякую. — відповіла мені, та я згораю, до сих пір, від шоку й трохи безсоромності її віршів.
Мої думки одне об одне шпотаються, як аналізую кожен із рядків інтимних через край описаних деталізовано гріхів.
— Пішли відійдемо. — озвучила Кірілли подруга думки свої в повітря, що впитало в себе ситуації цієї цирк.
— Пішли краще покурю, — вдивляючись у порожнечу дала відповідь вона, а я дивився так, наче з душі моєї рвався крик.

Михайло добивав і так горюче серце, — В тебе малолітня дівчина, не знаю звідки вона взялася, закохана по вуха.
А я із болем у душі колючим спокійно відповів, принаймні ззовні, — Вона моя учениця, друже.
— Надіюсь, Ібрагіме, ти свій шанс, цим Всесвітом на блюдечці дарований, все ж не проґавиш.
Дівчата повернулися в приміщення і я почув: «Не переймайся так, я бачила цей погляд, ти його цікавиш».

Шляхи їх розминулися: одна пішла на своє місце, а Кірілла за кутом звернула елегантно до вбиральні.
Я підійшов туди, чекав її біля дверей, серце гримало, як згадував ті очі: закохані кристали нереальні.
Двері відчинилися, а я завмер від красоти її, забувши, що хотів поговорити цього разу з нею доросліше. ..Вона схопилася за комір куртки, приголубивши мої вуста своїми, а моя сивина змінила колір на світліший.