ГЛАВА 5. Як ріка життя

Ібрагім

Мене твоя спідниця засліпила, гетри чорні вдарили у голову, а вільний ґудзик на сорочці в кліточку добив:
На тобі погляд зосередив, щелепа від бажання привідкрилась, як відчув до низу рідини бордової прилив.
Лиш мрії правдою б не стали, тому продовжую за вчительскім столом на відстані гадати: а яким би наше було спільне прожиття?
Та я ім’я твоє озвучив, задавши запитання, чекаючи коли поділишся зі мною своїм світосприйняттям.

Допоки твою версію пояснення зі всіх земних й повітряних кордонів розглядали мої шестерні у голові,
Ви жартували про заміжжя, витривалість, унікальність, психіатра-психопата та тремтіння з Делалін.
Ти так кумедно «вигляду не подаєш», що де-не-де під речення стрибаючи на мене споглядаєш,
А я, як завжди, вигляду не подаю, Кірілло, що насправді кожен раз дар мови від твоєї аури втрачаю.

— Можливо, він би був іще філософом і ми б сиділи, попиваючи вино й читаючи в обнімку детектив, біля каміну,
— Я знаю кандидата ідеального, — занадто хитро посміхнулась Дел, продовжуючи думку, — Виходи за Ібрагіма.
Твій діалог із Делалін мене завів у ступор, посмішка дурна почала красуватись на моїм обличчі,
Я представив у своїх обіймах фігуристе тіло обпікаюче існуючою сутністю моєї учениці.

— Не все так просто, Делалін... — Логічно. Він же вчитель. — перед фактом у прямому сенсі слова Делалін поставила нас двох
Й мені так стало зразу байдуже на філософію Середньовіччя і Відродження, та де там, будь-яких епох.
Ти так красиво нагадала: «Мрії — не реальність», що не хотячи я повернувся із небес на землю.
До Бога, кричучи про почуття безмежні, пошепки промовив: «Ох, як хотів би бути все життя я з нею». 

Підношу акуратно погляд вище, ловлю кожен твій потужний для мого сердечка знак:              
Сорочка біла, галстук в пасмугу, спідничка чорна талію підкреслює, із бантиками гетри, чоботи на каблуках.
З’їдаю повністю тебе, тремтять долоні, аркуші перебираю, але так бажаю загорнутися
в твоє волосся,
Та нам з тобою, дівчинко моя, лиш поглядами неминучими у цій фортуні перекинутись вдалося.

Урок скінчився, я повз тебе промайнув, та цього разу в твою сторону статурою своєю вже не розвертався,
Сказати так — зробив усе можливе й правильне, та все одно на твій гачок, Кірілла, вже спіймався.
Крокую я в педкабінет збирати речі, адже скоро зустріч із Михайлом, про яку я домовлявся
з ним ще позавчора.
Та інтуїція підказує, що на сьогодні ще не всі випробування серцю приготувала мені безсердечна,
чи розумна, доля.

Прийшов додому й, макарони із томатним соусом готуючи вже з пів години, історію
гламурну в мріях нездійсненних представляю:
Підійдеш впритул своїм гарячим тілом, притягну за талію тебе, розумно семінар написаний
мені покажеш.
Поясниш як дійшла до цього висновку і кинеш посмішку свою, очима одне одного скуштуємо ми в унісон,
А після потягнусь я до вустів твоїх і ми ось-ось торкнемося... — Трясця! Ледь не згорів для соусу бекон.

Продовжую на сковорідці готування: виливаю овочевий соус, додаю чебрець і сіль й закінчую його вершками,
А фантазія, у свою чергу, продовжує в уяві вимальовувати мою недосяжну та всіма клітинами кохану даму,
Як танучи в цілунку я з тобою, дівчинко моя, втрачаю розум і контроль, щоб зупинити
хоч когось із нас,
Та раптом ти відстороняєшся, щоб в голос промурчати три чарівних слова, що печуть у серці: «Я кохаю Вас». 

Посміхаючись від своїх же думок, в киплячій та підсоленій воді відварюю до повної готовності пікантні макарони,
Перекладаю їх у сковорідку з соусом і натираю сир, а після перемішую це все та приступаю їсти, відганяючи гормони.
З Михайлом я зідзвонююсь, уточнюю годину й місце зустрічі, светр з вовни одягаю, надіваю черевики
І в подорож іду нитки сплітати долі, обираючи свій шлях життєвий з кимось чи без когось — до зупинки.