ГЛАВА 3. У власному НеЖитті

Грація

Я тебе занадто сильно люблю, ніжний мій Оксиме,
Таку любов не варто проживати — небезпечно для життя.
Я краще все опишу в драматичних та німих поемах,
Залишуся живою у реальності й згорю водночас вщент.

А ти читай мене, Оксиме, наче не втрачала я твоє тепло,
Наче аркуш перегорнутим не був, а руки наші схрещені дозараз,
Наче люди щезли назавжди і ти залишився єдиним моїм читачем,
Наче інші персонажі заживо згоріли, а у світі цім існують лиш твої напівзакриті очі.

Наче я ніколи ритм вірша не брала, як щось намертво важливе,
Бо важливі до сих пір лише твої цілунки.
Пам'ятаю виклик їх безримований та хтивий із нірвани,
Ти купив мене за вечір на усе життя, Оксиме.

Оксим

Можна я з тобою, Граціє, куди б не був направлений твій шлях?
Я неймовірно сильно хочу знову в погляді твоїм втонути.
Я куплю все, що забажаєш, тільки пригорни до себе
Моє втрачене в цім світі серце, що сумує за тобою.

Я в лабіринт печалі, видуманий твоїм словом, запечатався до болю,
Та болю більше не існує, бо я сам ним став, коли ти зникла.
Я прийшов до тебе голограмою у сні, та ти гадала, що приснився,
Моя душа шорстка хотіла пригорнутись до твоєї із шипами.

Прочитай мене на пам'ять, Граціє, як я любив твою любов читати,
Як я любив твої слова читати, твій сердечний жаль, що так вчинила.
Навіщо, Граціє, ти замінила наші почуття на безримовану поему?
Я ж так любив тебе і люблю , і ти любила мене й любиш.