Печатка поетичного дива: Сузір'я багатосюжетності

ГЛАВА 2. А після ти тонеш

Грація

Я надихнулася тобою, щоб прожити це життя,
Ти свій крок приближував до мене, як Король,
А я ніколи не могла сплести слова в присутності твоїй,
Слова, що Всесвіт цілий би заворожили, а не навпаки.

Почитаєш мене вечером, Оксиме, поки я існую на папері?
Поки ми ще в будь-який момент можем зустрітись.
Поки я виловлюю свої емоції на мокрих тротуарах після граду,
Поки я приходжу, щоб піти чи залишитись.

Я повернусь в твоє життя, або у наше в НеЖитті,
Я повернусь за пів години, рік чи вісім з половиною століть.
Оксиме, ти ще доторкнешся до моїх вустів,
А я тебе зрівняю з сенсом мого існування.

Оксим

Ти любиш мовчки все робити, Граціє, і все втрачаєш,
Та як же ти могла так легко втратити мій дотик?
Солодкий, як нічне кохання, що про́йде повз всі негаразди,
Те саме, що валяється в болоті на узбіччі.

Ми рік вже не спілкуємось ні текстом із великим сенсом, ні душею,
Панорамні вікна мого простору зрівнялися з твоєю волею.
Страшенно маниш мене, Граціє, асиметрична ти, двухлиця, моя киця,
Кошмар суцільний мій, хоча сама ночами тонеш у кошмарах.

Брехня лілова ти, так брешеш впевнено усім навколо.
Мені ти теж брехала, Граціє, що я важливим був для тебе?
Чи ти настільки зламана, що тільки-но шукала порятунку?
Я по дитячому надіявся, що ти брехала не мені: «Люблю».

Kara Star

Подобається

#1843 в Різне
#449 в Поезія
#6423 в Любовні романи

У тексті є: вірш про дівчинку та її фантазії, лінія долі, відданість почуттям

Відредаговано: 20.01.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись