Печатка поетичного дива: Сузір'я багатосюжетності

ГЛАВА 2. І в сні не бачити

За рік часу так само вітер грізно метушився,
Й на оттоманці вже в усю лежала кішка.
Я не змирився з тим, що сталось. Стих, та не змирився.
Але по небу знову вдарив шторм — прийшла повістка.

Батько на фотель присів, зайшло за хмари сонце,
— Тату, що з тобою? Мов стіна поблід.
— Орхідея за відсутності моєї геть засохне. —
Сумно встав й поставив документ на стіл.

Вже цієї ночі я не зміг стримати сльози,
Мов хлопча ревів пустельний. Мов хлопча.
Камʼяне, самотнє, тіньове чекає ложе,
Того, хто боротиметься, щоб мирною була земля.

— Я не знаю хто ви, смерть чи воскресіння, —
До стіни промовив, що ховає в собі спогадів торнадо, —
Та невже ви справді відберете плач останньої надії?
Це безпосередньо спопеляє. Як же я без тебе, тату?

На наступний ранок під засохші сльози,
Я розплющив очі від дзвінка пронизливого в двері.
Тітка з настроєм понурим вже стояла на порозі.
— Синку, ти поїдеш жити до її оселі.

Я без нагляду не зможу залишити твій світлий погляд,
Моя сестра пригляне за тобою і довчить,
Як впоратись з життям, як впоратись із болем,
Легені як наповнити повітрям, коли душа кричить.

Ти виростеш сміливим і добрим чоловіком,
А ми з тобою ще зустрінемось, не переймайсь про це.
Та я повинен при можливості увесь цей світ змінити,
Хто зна… Можливо комусь вчинок цей роки життєві збереже.

Kara Star

Подобається

#1400 в Різне
#312 в Поезія
#5341 в Любовні романи

У тексті є: вірш про дівчинку та її фантазії, лінія долі, відданість почуттям

Відредаговано: 16.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись