ГЛАВА 4. Сон чи реальність

Феніксеїда

Я віддаюсь всім тілом репетиції по вальсу в актовому залі,
Партнер для мене не знайомий, не важливо — це ж урок і тільки.
Стараючись відчути повністю всі рухи й передати в парі,
Пливу по залу під симфонію фортопіона та сопілки.

Я віддаляюсь від партнера, відчути вітер, де його нема, стараюся одна,
Задумане виходить в мене бездоганно, та чогось не вистачає.
«— Чи, мабуть, когось?» — в мої думки сердечні входить психопат,
Пояснення «Як існувати в цьому світі» я втрачаю.

Рей

Я бачу, що в приміщенні розпливається твоє тендітне, та самотнє, тіло,
Із поглядом заплющеним, вправно всім доносиш, що впораєшся із усім сама.
Насправді ти би подолала весь цей світ, не дивлячись на перешкоди, вміло,
Та я втручаюсь у твій танець, незалежна дівчинка моя.

Беру тебе за руку плавно у підйомний композиції момент,
І округляються твої дзеркальні очі відтінку градієнта лісу.
За талію тебе до себе притискаю і спалюю цим твоє серце вщент,
Вогонь в моїй душі, якби був органічним, спопелив все місто.

Феніксеїда

Ми кружляємо по залу, в дзеркалі це наче сцена з кінофільму,
Я розчиняюсь в твому погляді, момент поставила би цей на цикл.
Ти взяв в полон мене, не тільки в танці, наче ти у справах таких зрілий,
А я би залишилась тут з тобою, забувши про весь світ на віки.

Та ти щезаєш так раптово, як і появився, я в кімнаті власній просинаюсь.
Я розумію, що події послідовно йшли. Такого переходу геть різкого в світі не буває.
Це був сон чи все-таки неможлива під кутами Всесвіту реальність?
Звичайно це був сон, я встаю із ліжка і в навчальний заклад розчаровано збираюсь.

Рей

Я відкорковую свій шанс побачили тебе так близько біля серця ще раз,
Та ти, мабуть, не пам'ятаєш моїх рис обличчя, так як я, серцем й пам'яттю, твоїх.
Ніхто ще не дійшов до того, чого у житті своїм добився я, із вчених.
Бо я можливостей людських, не запитуючи дозволу, перейшов поріг.

За тисячі секунд, у закладі навчальнім розпочнеться плановий урок.
І я блукаю поверхом, очікуючи поглядом побачити тебе.
Дивлюсь у дзеркало «І хто я? Невже оціниться до тебе підсвідомий крок?»,
Та раптом бачу, що у відзеркаленні видніється обличчя твоє миле та сумне.

Феніксеїда

Я зайшла в приміщення, де підлітки для себе набираються потрібних знань,
Зі сну не відпускають мої теплі, якогось роду, навіть геть нав'язливі думки.
Я тверезо розумію, що це була шести годинна ніч, яка не переходить грань,
Але свідомо щось кусає, що не просто так мене втопили віщі сни.

Я ледь не врізалась у трьох людей, допоки плила в своїх роздумах на другий поверх,
Щось підказує мені, що я увагу свою на те, що сталося, повинна все ж звернути.
Піднімаю голову — щось підсказало це зробити, — й бачу я твій погляд,
Я пам'ятаю ці всевпитуючі очі, що змушують про світ цей весь забути.

Рей

Вона така прекрасна, але чомусь відстуній блиск в дівочих лісових зіницях,
Я б обійняв їх щастям й радістю, але чи можу це дозволити, на даний час, собі?
Вона поглянула на мене так шоковано, неначе я страшніша з усіх жриця.
Чого ти, мила? Ніколи б не дозволив сумніватися в собі.

Я розвертаюся до неї, йду напроти, собі не дозволяю перетнути ще межу,
Ти не відводиш погляду, це возвеличує і манить. Всесвіт вмілий.
Крокую прямо, посміхаюся тобі, а серце вилітає, що я повз тебе зараз лиш пройду.
Наважуюсь зробити крок, що мою сутність враз розкриє: «Привіт, Феніксеїда».