ГЛАВА 4. По той бік вороття

Графиня Кералін

Я буду з тобою триматись за хмари,
Допоки натхнення присутнє в житті.
Як тільки втече воно за океани,
Від тебе піду і дам шанс я пітьмі.

Пітьма знає шахти, якими ходила,
Якими блукала у пошуках вас:
Пояснень шукала за всі ваші вчинки,
Щоб вашій душі гнилій дати окрас.

Порожнеча красива в очах заховалась,
Я стільки старалась дістатись кінця:
Дійти того висновку, всім притаманним,
Де місця немає по той бік вороття.

Граф Муро

Ти безкінечне скупчення істот не переносиш,
Але в тобі їх тонна — лицемірні пелюстки.
Залізна діва, ти базуєшся на криках ночі,
Тобі не важко без пояснень взяти і піти.

Гадаєш, стриманий я, легко всім доступний?
В світогляді моєму спершу розберись.
Він загадковий, я б сказав, що навіть скутий,
Тепер із здогадками «Хто я?» поборись.

А раптом вдасться пазли воєдино скласти?
Тоді здивуюсь, що існує хтось з людей,
Хто може розгадати правду і не впасти,
Перед моїми фактами та скупченням ідей.

Графиня Кералін

Граф Муро, плач! Тебе зіб'ють твої ж мотиви!
Навіщо прокрадаєшся в серця крізь біль?
Ти так стараєшся всім показатися невинним?
Я ж бачу, що з очей ночами льється сіль.

Я бачу все! Твоя насмішка підла не сховає,
В брутальних вчинках і відсутності ікон,
Що ти тепла людського більше тих скарбів жадаєш,
Із кимось плисти морем щастя в унісон.

Закохувати в себе сонця крик — жахливо.
Та гірше всього — закохатися самій.
Твоя фальшива посмішка ковтнути хоче щирість,
А я бажаю, щоб її подарував мені.

Граф Муро

Останнє слово залишається за мною, я так розумію,
Ну що ж, кохання моє, моя Кералін життя,
Настав час поділитись правдою, нехай невміло,
Та я гадаю, ти змогла розкрити моє «Я».

Я справді плив у неминучу кам'яну багнюку,
Я стільки розбивався, після — камені ті обнімав.
Шукав я стільки ту, з якою б йшов під руку,
Яку би щиро, глибиною серця, покохав.

Тобі це не здалось, тебе я справді уникав,
І сильним бачити себе я змушував донині.
Але тепер по новому я це життя пізнав,
Графиня Кералін, ходи в мої обійми.