ГЛАВА 2. По той бік інерції каяття

Графиня Кералін

Я по інерції пливу і лиш себе одну люблю.
Я любила колись інших, та зосталась тільки тиша.
Приймай мене ти тільки так, приймай, мов я небесний знак.
Запали мене на віки, щоб не затухла геть при вітрі.

Відчуй, поринь у мій прилив і пропозиції відкинь.
Мене триматимуть на зовні лиш мої безсердечні сльози.
По голках відчаю пливу, це неважливо. Я живу.
І цього цілком достатньо, я боротимусь й надалі.

Граф Муро

Пройшов я крізь пекельний шлях й зостався лиш у своїх снах.
З моїх рук текли поволі літри багряної крові.
Признайся, теж була така, приймала все до свого «Я».
І поранилась в неволі, не відчувши того болю.

Графиня Кералін моя, відчуй приманку каяття.
І в обійми ти подайся, але спершу ти покайся.
Твій гріх лиш шкоду принесе. Очистись, та забудь усе.
Заново почни ти жити й тебе я зможу полюбити.

Графиня Кералін

Твій дотик в полум'я веде, приймаю це понад усе.
Граф Муро, розпали вогонь, щоб я відчула твою кров.
Та все ж поради недоречні, чому повинна лізти в петлі:
Повертатися думками до криги з білими гілками?

Та крига знову обпече, по стравоходу потече.
Я не залізні примхи маю, але від смутку я згасаю.
Дай шанс. Дозволь мені прожити життя з гріхом і полюбити.
Готова пригати крізь воду, ту, що «цунамі» зветься з роду.

Граф Муро

Жалкуй про все, приймай себе, під вплив поезій та есе.
Підійди й зізнайся Богу, що накоїла з порогу.
Божественність врятує світ й тебе також, ти лиш повір.
Не буде страх текти по венах і зникне сум у твоїх поемах.

Графиня Кералін, ти ж знаєш, що лиш в думках ти не згасаєш.
Але у світі думи інші й проступки після них є грішні.
Знайди свій шлях без вороття, пізнай ще краще своє «Я».
Графиня, я клянуся ночі, що полюблю тоді охоче.

Графиня Кералін

Ти не заглиблюйся в мій світ, залиш цю справу лиш мені.
Я власноруч себе врятую, і без твого кохання, Муро.
Не зміниш мій життєвий такт, це неважливий артефакт.
Я віддана лиш потойбічним крихтам променів навічно.

Бо тільки ночі шепотіли: «Недостатньо ти дозріла».
Я приймала це як бій, поки серце їло гній.
Й персони більше не втручались, проти ілюзій йти вагались.
Й ти, мій графе, не втручайся, сам за гріх свій вже покайся.

Граф Муро

У тебе книги без кінця, не пізнаєш так життя.
Моя Кералін, ти грубо розбудила в мені Будду.
Я тебе побачив з краю, з іншого для ока раю.
Ти здалась мені процентом, твої судження — акцентом.

Захотів тебе пізнати, серце — щиро покохати.
Ти покаєшся, та з часом, допоможуть власні грати.
Я здіймусь з тобою вище й сам відкину шлях я грішний.
Моя Кералін свободи, ти — дарунок від природи.