26.1

Після того як вони приїхали, Мерлін кудись знов поїхав, заборонивши їм покидати будинок. Він навіть наклав кілька нових заклинань на двері, щоб ніхто не міг зайти.

У результаті він з'явився пізно ввечері, дуже втомлений. Після вечері Мерлін відкликав племінницю на заднє подвір'я. Розмова обіцяла бути неприємною.

— Я сьогодні спілкувався із твоїми друзями. Ти завтра разом із ними полетиш на Землю.

— А Влад? Він поїде зі мною? — в надії поцікавилася вона.

— Ні. Йому не можна залишати Віджио. Ти ж сама розумієш, у якому він положенні. За канікули я зможу вирішити всі проблеми та домовлюся про його навчання у Резенфорді.

— Тоді я залишаюся!

Мерлін передбачав подібне, тому одразу похитав головою.

  — Ні, ти маєш поїхати! Це буде краще для вас. — побачивши її засмучене обличчя чарівник трохи пом'якшав. — Я розумію, що ти переживаєш, і тобі хочеться бути з ним. Але й подумай про нього. Ким він почуватиметься, коли ти станеш його захищати? Адже станеш! І будь-яке твоє слово журналісти перевернуть із ніг на голову. І не дай боже хтось вирішить, що він тебе зачарував!

— Все одно, я не розумію! Він же мій молодший брат, як я можу його покинути?

— З ним буду я. І не варто його жаліти, інакше він не зможе бути сильним! Ти ж за першого негативного коментаря на його адресу вибухаєш! Ти нічого не зможеш зробити проти тих, хто стоїть вище тебе за статусом!

Лері довелося погодитись з його словами. Вона не реагувала, коли ображали її, але якщо справа доходила до сім'ї, вона не змогла змовчати. Згадалася ще й торішня бійка з Аліною.

— О котрій я полечу?

— Близько шостої вечора. Похорон завтра о дванадцятій.

Побачивши у вікні Влада, Лера опустила голову. Поплескавши її по плечу, Мерлін пішов у будинок, незабаром визирнув Влад. Присівши поряд на ґанок хлопчик якийсь час просто дивився на зірки.

— Не переймайся. Ти зможеш телефонувати мені хоч щодня. На післязавтра у нас призначена зустріч з ерцгерцогинею, а далі буде зрозуміло. — виставивши руки назад хлопчик сперся об сходинку, щоб краще було дивитися на небо. — Знаєш, до мене завжди в Роені була особлива увага, адже я був учнем самого короля! Тільки не звик до такої кількості негативу на свою адресу. Переглядаючи новини, я чого тільки не прочитав про себе! Але насправді що я зробив? Адже нікого не вбив, брав участь у битві на Лукулусі теж не зі своєї волі. Тоді мені доводилося лише захищатись. Тут взагалі був не я…

— Ніхто не вдавався у подробиці. Вистачало факту твоєї присутності. А якщо Морл для них був поганим, то й ти теж.

— Ти його все ще ненавидиш? — повернувши голову, поцікавився хлопчик.

— Важко сказати. Незвично, що його немає.

Вони ще деякий час поговорили про Морла, а потім вирішили змінити тему.

— Я бачив, як ти чаклувала. Допомогли мої конспекти?

Дівчинка розсміялася, спрямувавши долоню на яблуко, що лежало на землі, і прошепотіла «гелада». Воно легко здійнялося над землею, і прилетіло їй у руку.

— Поки що добре виходять тільки побутові. Як виявилося, я ще до першого курсу відчиняла двері за допомогою заклинання з родової магії. Думаючи, що це змова.

— А що за заклинання було у лікарні? Я відчув, що бойове, але визначити не зміг.

Лера знизала плечима, і впіймавши його задумливий погляд, несподівано розсміялася. 

* * *

Похорон проходив на цвинтарі в околиці Віджио. Тут же був родовий склеп родини Локстерн, які досі займалися управлінням міста, і зберегли свій титул. Про нащадків інших двох засновників школи не було нічого відомо.

Крім Мерліна, Влада та Лери тут були присутні ще кілька журналістів та довірених людей ерцгерцогині.

Влад стояв блідий за кілька кроків від глибокої ями. У нього в голові ніяк не вкладалося, що все відбуватиметься саме так. Його друзі не заслужили на подібне. Вони не були злочинцями. Їх усі любили. Мерлін повідомив, що королівські радники Роена побажали забути про них назавжди. Похорон оплачував особисто Мерлін.

Хлопчик докоряв собі за все, що сталося. Адже якби він не поліз до архіву, а потім не врятував Леру, все було б добре. Чи ні? Адже Морл не за годину знайшов зілля, яке ледь не спалило йому мозок. На жаль, усе, що відбувалося після того, як його кинули до в'язниці, він не пам'ятав. Жодного чіткого спогаду.

— Владе? — Лера торкнулася рукою до його передпліччя, в її очах хлюпала тривога. — Все нормально?

Хлопчик кивнув, не відводячи погляду від виритої ями. Він не зважав на спалахи фотоапаратів, для нього нікого більше не існувало.

Лера відчувала, як він хоче від усіх відсунутись і не могла нічим допомогти. На її очах уже стояли сльози, але обличчя Влада було схоже на маску. Вона не розуміла, як він може так глибоко сховати емоції.

Повернувши голову, Влад побачив засмучене обличчя сестри. Від цього йому стало ще важче. Щоб хоч якось заспокоїти, він стиснув її долоню. Від цього дотику по тілу розійшлося тепло.

Йому не хотілося, щоб вона бачила все це. Не хотів, щоби переживала через нього. Можливо, тому й погодився вчора на пропозицію Мерліна. Якщо Лера буде далеко, поки все не вляжеться, йому буде трохи легше. Простіше змиритися з тим, що сталося, і витримати те що готує майбутнє. А найближче майбутнє обіцяло бути не барвистим.