25.1

Піднявшись на ноги, Лера побачила вхід до печери, по якому танцювало світло. Усередині горів вогонь.

— Влад, Джина, Алекс… — голос після крику охрип. Зі зусиллям переступаючи з ноги на ногу, Лера пішла до печери.

  Вже перебуваючи поруч, вона почула голоси.

— Владе! — від мимовільного крику горло звело судомою.

У печері на підлозі сиділо двоє хлопчиків та дівчинка. Одяг на них зберігся той самий, але виглядали вони трохи краще.

— Лера? — побачивши сестру, Влад скочив на ноги. — Лера! — його очі сповнилися сльозами.

Наблизившись, хлопчик узяв її обличчя у свої долоні та полегшено засміявся. Сльози одна за одною котилися по щоках. Він ніби не вірив, що вона стоїть перед ним.

— Лера. — провівши великим пальцем по щоці сестри, Влад знову безглуздо посміхнувся. — Це ти? Ти прийшла!

Від його голосу по тілу пробігла тепла хвиля, наче її закутали в м'який плед.

— Я... — тихо промовила вона. Її руки самі по собі ковзнули братові на спину. Схлипнувши, вона притулилася до нього всім тілом.

Видавши тихий стогін, Влад уткнувся носом їй у волосся. Його уривчасте дихання викликало в неї натовп мурашок. Це було нове, незвідане почуття. Весь світ сконцентрувався на цій людині. Найріднішому, найулюбленішому…

Затамувавши подих, Лера замружилася не в змозі стримати сльози щастя, що ллються з очей.

— Кхе, кже. — пролунало чиєсь покашлювання.

Лера знехотя розплющила очі й відступила. Джина та Алекс вже піднялися на ноги, і тепер вичікуючи дивилися на них. Широко посміхаючись, Влад узяв сестру за руку і підвів до решти.

— Джина, Алексе, знайомтеся, це моя сестра Лера!

— Вже знайомі. — зміряла їх похмурим поглядом Джина. — Даремно ти прийшла!

Влад завмер з відкритим ротом, не розуміючи, чим викликана реакція подруги. Лера ж спохмурніла, переступивши з ноги на ногу.

* * *

— Ви не розумієте! Якщо залишитеся тут, то загинете! — закричала Лера, виведена з себе впертістю друзів Влада.

  — Якщо ми вийдемо звідси, то зіткнемося з тим чудовиськом! — зсунув брови Алекс, склавши руки на грудях. — Це єдине безпечне місце. Рано чи пізно нас врятує Морл!

— Морла більше немає! Його вбили.

— Як? — майже хором закричали вони й в печері повисла важка тиша.

— Ти впевнена? — запитав Влад, його голос тремтів.

Лера кивнула, опустивши голову. Їй не хотілося розкривати за яких обставин він помер.

— Нам треба вибиратися звідси. В мене є карта! — Лера витягла з кишені джинс складений аркуш.

Не встигла дівчинка кліпнути оком, як Джина вихопила з її рук карту й кинула в багаття. Лера від шоку завмерла з відкритим ротом.

— Іди! Ми без тебе впораємось! — білява дівчинка скинула руку у бік виходу. — Від тебе у нас одні проблеми!

— Джино, постривай! Лера намагається допомогти нам! — встав між ними Влад.

— Джина права, йди! І ти, Владе, якщо хочеш, теж! Якби не ви наш король був би живий, і нам не загрожувала смерть!

— Я можу вас урятувати! Я пам'ятаю карту! — закричала Лера, намагаючись до них докликатися.

— Годі, Леро, ходімо. Вони вважають за краще померти, ніж повірять, що їх використали! — у Влада від гніву заходили жовна на вилицях. Вхопивши сестру за лікоть, він потяг її до виходу.

Але Лера відмовилася йти. Зупинившись, вона повернулася обличчям до дівчинки з хлопчиком.

— Я обіцяла Морлу, що подбаю про вас! Я не знаю, що зробити, щоб ви мені повірили! Але я справді не хотіла, щоб так все сталося! Якби мене не використали для пошуків амулету, ми б ніколи не зустрілися! — Лера кинула тривожний погляд на брата. — Я знаю, ви прив'язані до вашого короля, і вам важко повірити, що колись він забрав вас із сімей. — Джина та Алекс переглянулися. — Ваші батьки страждали, втративши вас! Якщо ви підете зі мною, то я допоможу вам знайти родичів! Морла більше немає, а Роену ви не потрібні.

Схиливши голову, Лера замовкла.

— Ми це знаємо. — дівчинка та хлопчик перекинулися сумними поглядами. — Але, на жаль, ти не зможеш нас урятувати. — тон Джини раптом змінився, плечі  опустилися. — Нас судитимуть за всі скоєні злочини на території герцогства.

— Ми причетні до спроб зробити нову Тріщину, а також напад на твою школу. — продовжив за неї Алекс. — Нас чекає в'язниця чи інша кара, але ніяк не родина.

Лера від розпачу стиснула кулаки. Вони мали рацію. Але вона не збиралася здаватися, навіть якщо буде потрібно йти головами.

  «Нікому не дозволю заподіяти шкоди моїм друзям!» — в її очах спалахнула лють.

Влад підійшов і обняв Джину за плечі, а вона, уткнувшись йому в плече, заплакала. У Лери серце обливалося кров'ю від усвідомлення своєї безпорадності. Вона погано могла контролювати магію, не розуміла, як перетворила на пилюку цілий підземний коридор. До того ж щит, який вдалося їй створити на острові не належав до закляттям родової магії. Його сила перевершувала її вдвічі. І ці сплески вона не вміла контролювати...