24.2

— Ти тепер можеш зцілять руками? — розкривши рот Лера дивилася на Соню. Чорноволоса дівчинка, прокресливши кросівкою щось на асфальті, кивнула.

— Герда сказала, що в мене рідкісна здатність. Поки що я можу зцілювати невеликі рани чи подряпини. На це у мене йде багато сил. Але в майбутньому мої здібності зростатимуть.

Лера посміхнулася, обвівши друзів поглядом. І сліду не залишилося від їхньої недавньої ворожнечі. Повернувши голову, вона помітила Діна, що наближався до них. Він, мабуть, був так само здивований, як і решта.

— Вольфрам, ти виглядаєш просто жахливо. — у його голосі пролунали нотки іронії. — Хто тебе так?

— Неважливо. — відмахнулася Лера. Їй було незвично чути це прізвище.

— Бачу тебе не дуже здивувало, що Лера онука засновниці! — Уляна склала руки на грудях.

— Чесно кажучи, я знав це з нашої першої зустрічі. — щоки хлопця вкрилися рум'янцем. Зустрівшись з Лерою, він відвів погляд. — Це вийшло випадково. Я не хотів читати у твої думки.

— Але чому ж тоді промовчав?

— Я знаю чому Мерлін переконав усіх у твоїй смерті. Я не мав права розкривати таємницю. Ми тоді багатьох втратили. — схилив голову хлопець. — Але я радий, що мій дядько загинув недаремно. — у його очах раптом затанцювали іскри. — Уявляю, як всі здивуються коли дізнаються, що я дружу з леді Вольфрам!

— Дін, це ж прізвисько моєї матері.

— Ти не зрозуміла! Я дивився про неї фільм. І там було сказано, що Рада Вольфрам отримала титул маркізи. До того ж вона названа дочка Мерліна. А ще твій батько герцог. Тож ти, Леро, дворянка і звертатися до тебе слід «леді».

Лера про це зовсім забула Це ж саме казав їй колись Морл. Згадка про його смерть стерла усмішку з її губ.

Раптом, як чорт із табакерки, поряд з'явилася Аліна. Лера шарахнулася вбік, побачивши її вищир. Біляве волосся дівчини було у крові, так само як сорочка.

— Ти. Ти. — якийсь час Аліна тільки могла, що плюватися слиною. — Це все через тебе! І через цього виродка! — кожне її слово було повне отрути. — Права була Ленгріна! Ти забрала у мене Жака!

Аліна хотіла було вчепитися Лері у волосся, але її вчасно схопили за руки Андрій та Дін.

— Ніхто не забирав у тебе Жака! Він живий, хоч паралізований. — зсунула чорні брови Соня.

— Хоч?! — заверещала Аліна, смикнувшись. — Йому зараз уже ніхто не потрібний!

Друзі співчутливо перезирнулися. Шкода хлопця. Аліна була ще та стерва.

Побачивши Мілу та Бріану, що наближаються до них, Андрій насупився. Ця компанія йому вже діяла на нерви.

— Пішли, Алін. — Бріана взяла Аліну за лікоть. На решту вона навіть не подивилася.

Так само не промовивши жодного слова трійця пішла. Зробивши кілька кроків Міла, обернулася і їх з Андрієм очі зустрілися. Винувато посміхнувшись, дівчинка поспішила наздогнати подруг.

* * *

Щойно вони опинилися знову біля озера Лера насамперед розшукала Мерліна. Більше не було сенсу ховатися. Переговоривши з ним, вона вирушила слідом до лікарні. З моменту, як Влад впав у дивний сон, пройшло не більше пів години.

Його та інших двох одразу підключили до якогось обладнання. У Лери земля йшла з-під ніг, коли почула, що вони впали в кому. Схопившись за голову, вона розплакалася. 

Але це була одна із проблем. Через якісь дві години біля їхньої палати з'явилися двоє. На них була зелена уніформа із гербом гвардії ерцгерцогині.

Чутки розносилися зі швидкістю світла. Не встигла Лера схаменутися, як її брат виявився небезпечним злочинцем. Люди, підіслані ерцгерцогинею, повинні були простежити за учнями Морла, і коли вони прийдуть до тями, доставити їх у в'язницю.

Лері тільки лишалося, що кусати губи. Їй доводилося тепер стежити за кожним своїм словом.

* * *

— Не хвилюйся, у мене все нормально. — здавленим голосом відповіла Лера.

Натиснувши кнопку завершення виклику, вона поклала телефон на тумбочку, поруч зі свіжою газетою. Це виявилася найдовша ніч у її житті. Їй не вдалося ні на мить заплющити очі. Думки були зайняті Владом.

Двері скрипнули й в їхню кімнату зайшла Уляна.

— Тобі б поспати. — помітила вона. — Ти й на сніданок не підеш? — Лера заперечливо похитала головою. — У гуртожитку тільки тебе та Влада обговорюють. Та й в інших теж. Мене вже добряче дістали розпитуваннями про тебе.

Лера хмикнула, погладивши руде кошеня, що згорнулося на подушці.

— Раніше чомусь я їх не дуже цікавила. Я сьогодні ж переїду до будинку Мерліна. Поки все не вляжеться мені краще бути там.

Уляна кивнула, а потім звернула увагу на газету.

— Що це?

— А це? — Лера пирхнула, схопивши з тумбочки газету. — Подивись, що пишуть про мене!

На першій сторінці була її фотографія. Пробігши поглядом по статті, Уляна задумливо подивилася у вікно.

— Мине трохи часу і всі про тебе знову забудуть! Ну, а поки доведеться змиритися з тим, що ти тепер знаменита!