24.1

Схопившись за горло, Лера осіла на траву, по спині потекла гаряча кров. І тільки зараз Лера з жахом зрозуміла, що зробив Влад. На шиї була лише подряпина, а ось волосся... Довга до стегон коса лежала відрізана на траві.

Очі защипало від сліз. Влад завдав нового удару. Лера скрикнула, коли потік магії вдарився їй у груди, залишивши на футболці спалений слід. Нутрощі звело судомою. Вона більше не могла захищатися. Та й не хотіла.

— Відчуваєш? — з його губ вирвався їдкий смішок. — А якщо так?! Роверетто. — Влад спрямував руку їй на голову. — Відчуваєш?! Цікаво ти зможеш воскреснути, якщо я спалю твій мозок?!

Лера тихо заскавуліла. Сила всередині неї відмовлялася показуватися назовні. Вона не могла начарувати навіть найпростіший щит. Був на його місці хтось інший! Це обличчя, ці сині очі… він був так схожий на маму. Сумнівів більше не було, це її брат. Саме розуміння цього не дозволяло їй застосувати на ньому магію.

Лера знову завила від болю, коли Влад схопив її за волосся і закинув голову назад. Вона спробувала перехопити його руку. На іншій його долоні вона побачила вогненну кулю. Але раптом він відпустив її, й похитнувшись, звалився на траву. З рота пішла піна.

— Лер. — прохрипів він, ставши задихатися. — Д-допоможи. 

  Його тілом пройшла судома. Забувши про свій біль, Лера стиснула долоню хлопця. Дівчинка в паніці закрутила головою, сподіваючись побачити хтось когось.

— Стривай, Владе. Я зараз! — вона не могла сьогодні втратити і його. Тільки не знов.

— Він все знає… — відкашлявшись, хлопчик задихав рівніше. Судома пройшла. — Ти не повіриш, але я твій брат. — тихо розсміявся він прикрив повіки.

Лера широко посміхнулася, стиснувши його гарячу долоню. По щоках котилися сльози. Минула секунда, друга, але Влад так і не розплющив очі.

— Владе? — дівчинка торкнулася до його плеча. Серце шалено застукотіло, передчуваючи біду. — нахилившись, вона прислухалася до його серцебиття. Почувши тихий стук, дівчинка трохи розслабилася. Якби й він загинув на її руках, вона б цього не пережила. — Владе, прокинься!

Але скільки б вона не просила, скільки б не трясла його за плечі, він не прокидався. За спиною почулися голоси й тупіт ніг. Озирнувшись, вона побачила Мерліна, Гарольда Чикіна та рудоволосого хлопця у фіолетовому жилеті. Лера знала його, він був старостою Ворвуча.

— Лера! Ти жива! — Мерлін кинувся до неї, але побачивши Влада зупинився, паличка миттєво опинилась у його руці. — Відійди!

— Мерлін, я все поясню!

— Відійди! Він небезпечний! — чарівник зсунув брови, обминаючи тіло, що лежало на траві.

Побачивши три націлені на нього палички, Лера швидко нахилившись, закрила його своїм тілом.

— Вона під його контролем! — промовив рудоволосий хлопець, не опускаючи паличку з червоним каменем. — Що робити з ним? А з іншими двома? — він був наляканий.

— Послухайте мене. — благала Лера.

— Лер, ти тут? Ти мене чуєш? — сів біля неї професор Чикін. — Відпусти його. Ти тепер не сама.

Дівчинка подумки вилаялася. Життя її брата могло висіти на волосині, а вона витрачає дорогоцінні хвилини на суперечки.

— Послухайте мене! — вигукнула вона, і над нею з'явився прозорий купол. Лера сама не зрозуміла, як його створила. Головне, що тепер її вислухають. Піднявшись, дівчинка стиснула кулаки, борючись з гнівом. — Послухайте мене. — спокійніше продовжила вона. — Він мій брат. Його, та інших двох, забрав Морл у дитинстві. Він не хотів нікому завдавати шкоди! Їх чимось отруїли! Я бачила!

— Лер, прибери купол. Все буде добре!

Лера підняла одну брову. Їй почулося, чи Мерліна брехав? Він говорив це таким голосом, ніби вона збиралася щось зробити, а він її відмовляв.

— Мерлін. Я можу це тобі довести! — її рука пройшла крізь чарівний бар'єр. — Можеш увійти, але без палички.

Чарівник кивнув і віддав чарівну паличку Гарольду. Взявши племінницю за руку, він ступив усередину купола. Безперечно, це було одне з найсильніших чарівних щитів, що він колись бачив. Такому не вчили студентів через велику витрату енергії. Але Лера не виглядала навіть втомленою.

Ступивши за нею, Мерлін сів біля хлопця.

— Між нами з'явився зв'язок ще у підземному замку. Ми відчували одне одного, бачили спільні сни. Це він врятував мене минулої зими! Влад казав, що це якісь узи!

— Я зрозумів. — поклавши долоню на чоло Владу, Мерлін прикрив повіки. У такій позі він просидів близько хвилини.

— Що ти бачив? — Лера широко розплющила очі, побачивши сльозу, що скотилася по щоці дядька.

— Раду. — чоловік відкрив хлопчику одне око, потім перевірив пульс.

— Маму? Ти бачив, що сталося з нею?

— Ні. Морл забрав дитину відразу після народження. Вона благала його, але він пішов. Не думаю, що Морл після цього залишив її живою. — по щоці Мерліна скотилася ще одна сльоза. — Знімай купол! Ми повинні доставити його та інших до лікарні!

Лера кивнула, і чарівний купол випарувався.

— Гарольд, Стів. Терміново повідомте іншим, щоб не чіпали дівчинку та хлопчика! Їм потрібна медична допомога! — Мерлін обережно взяв Влада на руки, а потім повернувся до племінниці. — Та й тобі також.