23.2

Морл ледь не рвав на собі волосся, коли дізнався, що дітей у замку немає. Так само як і десятьох ельфейсів. Завивши, чоловік кинувся до телепорту. Чорний Друїд перехитрив його і тепер збирався напасти на Резенфорд.

— Влад, Джино, Алекс, Лера! — кожен удар серця завдавав йому болю. Вони могли загинути! Їх могли вбити!

Взявши з собою п'ятьох ельфейсів, що прибули з ним з острова Стефани, він прибіг у стайню. Часу думати про захист не було. Морл сподівався, що йому вистачить охоронців та магії.

Він знав, що телепорт у замку під Віджио досі в робочому стані. Ліан пішов, і швидко потрапити до Резенфорда він міг тільки верхи. Для машини телепорт був занадто малий.

Він практично не бачив у темряві, як і звичайна людина. У підземному замку було холодно, під ногами щось постійно пробігало.

Шлях на поверхню зайняв довгих п'ятнадцять хвилин. Цей вихід був трохи далі сторожової вежі. Шестеро вершників пришпоривши коней, помчали вулицями Віджио.

Морл погано знав планування міста. У результаті пошук потрібної дороги зайняв ще двадцять хвилин. Неприпустимо. 

Побачивши вершників, люди кидалися убік. Морл їх навіть не помічав, його білий жеребець мчав галопом, долаючи будь-які перешкоди.

  Нарешті перед ним постала брама Резенфорда. На його подив, їх ніхто не охороняв. До того ж вони були не замкнені.

Стражників він побачив невдовзі. Вони лежали на землі. Морл не мав часу перевіряти чи живі вони. Він знав, де перебуває Лера.

Подолавши територію школи, Морл промчав кам'яним мостом, що розділяв материк з островом. Триста років тому на цьому місці був кволий підвісний міст.

Швидше за все, на острів потрапили тим самим шляхом, яким колись скористався молодший брат Еміля Локстерна. Морл зовсім забув про тунель, що йде океанським дном. Там було відносно неглибоко. Тунель викопали ще за часів його прадіда Уілфреда — короля землі Зоряних Квітів.

Якщо Друїд проник за допомогою тунелю на острів, справи кепські. Все було погано у будь-якому випадку.

Звільнивши одну руку, Морл направив чарівне кільце у бік другої брами. Вони зі стуком розкрилися.

Побачивши безліч студентів та викладачі, чоловік на мить розгубився. Розхитані за останні тижні нерви давали збій. Побачивши серед них Мерліна, він стрибнув з коня.

  — Де вона?! — заревів Морл. За кілька швидких кроків наблизившись до чаклуна.

Усі, хто був поблизу, вихопили чарівні палички. Мерлін насупився, кинувши погляд на монітор, через який вони стежили за іспитом. Те, що камери одна за одною виходять з ладу, вони помітили декілька хвилин тому.

— Як це розуміти?!

— Я ж писав тобі. — Морл вилаявся. — Можливо Чорний Друїд вже тут! Твоя племінниця у смертельній небезпеці!

— Хто?

— Неважливо. — Морл раптом помітив на екрані знайому постать. Вона метнулася між деревами. — На острів напали! У Друїда мої діти! Якщо з ними щось трапиться… — Морл замовк, намагаючись перевести дихання.

— Сер! Він правий! — вигукнув професор Гільдерікс, що до цього перевіряв зображення, які встигли записати камери. — Як це розуміти?!

— Я вам пізніше все поясню! Зараз потрібно знайти всіх, хто на острові! — Морл махнув рукою в бік веж, що височіли над парканом. — Можливо, хтось чужий є й на території школи. Варта непритомна.

Не чекаючи поки викладачі вдадуться до якихось дій, Морл повернувся до своїх ельфейсів. У натовпі студентів запанувала паніка. Перш ніж скочити на коня, Морл знайшов поглядом хлопця. Його погляд він відчув з перших хвилин перебування тут.

— Якщо сюди хтось прорветься, зробіть так, щоби його вбили. — Морл хилитнув головою на Андрія.

Більше не гаючи часу Морл скочив у сідло.

* * *

Лера бігла, спотикаючись, падала та знову зривалася на ноги. Скільки б вона не кликала на допомогу, ніхто не відгукнувся. Вона була рада побачити хоч когось.

Але бажання збулося занадто буквально.

До неї наближався білий кінь. Впізнавши вершника, Лера чортихнулася, і кинулася бігти далі.

«То ось хто винен у всьому цьому!» — гнів закипав всередині подібно до чайника, забутого на вогні.

Але зупиниться та прийняти бій вона не могла. Страх був сильнішим. І він гнав її все далі. Вона знала навіщо Морл прийшов сюди — добити її!

Вона могла скільки завгодно проклинати його, але при цьому була абсолютно беззахисна, опинись він поруч.

Побачивши попереду печери, Лера побігла до них. Так вона зможе від нього відірватися.

Спіткнувшись об камінь, дівчинка розтяглася на землі, зчесавши шкіру на кісточці. Скривившись від болю, Лера знову схопилася на ноги.

Петляючи коридорами, дівчинка раптом потрапила в глухий кут. Вилаявшись, вона кинулася назад, але побачила Морла, що біг їй назустріч.

Утиснувшись у стіну, Лера виставила вперед руку з чарівною паличкою. Від сліз, що навернулися, навколишній світ став розмитим. Вона намагалася бути хороброю, але з щільно стиснутих губ виривався лише схлип.