22.1

Лера прокинулася від крику Уляни. Подруга крутилася на ліжку, заплутавшись у ковдрі.

Лера поспішила розбудити подругу, щоб перервати страшний сон. Вона трясла її за плечі доки та не розплющила очі.

— Смерть, багато смертей! Океан у крові! — дівчинка різко розплющила очі, й судомно задихала. З чола стікали краплі поту.

Лера сіла поруч із подругою на ліжко та обняла її за плечі.

— Заспокойся, це просто поганий сон. Зараз три години ночі! Спробуй заснути!

— Лер, а раптом це було видіння? Раптом на русалок справді напали? Потрібно повідомити декана!

— Кому потрібно нападати на русалок? — поставила риторичне питання Лера, але Уляна відповіла.

— Морлу! Це його рук справа! — Уляна стала нервово смикати край ковдри.

— Ні! Морл поганий, але не настільки! Навіщо йому вбивати русалок? Яка йому від цього користь? Може, це просто сон?

— Напевно ти маєш рацію. — нарешті вирівнявши дихання, погодилася Уляна. — З цими іспитами я точно збожеволію!

Знову заснули вони лише через пів години.

На ранок, Уляна майже забула свій нічний кошмар, та мала гарний настрій.

Але повертаючись після сніданку, дівчата почули дивні розмови у гуртожитку. Усі, кого вони не питали, йшли на берег.

— Там, що медом намазано? — зігнувши брову, Уляна подивилася вслід двом хлопцям з їхнього факультету.

Дівчата вирішили піти, подивитися, що там сталося на березі. Дорогою туди вони побачили Андрія, він теж не розумів, що сталося. Коли Уляна, Лера та Андрій спустилися сходами на піщаний берег, у всіх одразу пропав дар мови. Вся прибережна зона була залита кров'ю.

— О Боже! — скрикнула Уляна, закривши рота долонями. Похитнувшись, вона з благанням подивилася на подругу. — Це ж не…

Але Лера не могла їй нічого відповісти, вона не відриваючись дивилася на воду.

— Як таке могло статися? — з очей Уляни потекли сльози.

Незабаром на березі зібралися майже всі студенти Резенфорда. Почувши звістку про кров в океані, на берег вийшла сама директорка Лідія Майроуз. Але, попри це, ситуація не стала зрозумілішою. Ніхто не знав, що сталося. Тоді Уляна вирішила підійти до директора та розповісти про своє ведіння.

— Пані, директоре! У мене відкрився дар — я бачу майбутнє! Цієї ночі мені наснився сон. На підводне королівство напали рогаті монстри, — дівчинка стала говорити тихіше, — королівства Роен. Там багато загиблих. Врятувалася лише королівська родина та їх почет.

Розпитавши Уляну, Лідія Майроуз спохмурніла. Все казало на користь її слів. Через десять хвилин напад на Парферайонс підтвердився.

Директриса одразу наказала відвести всіх від берега подалі та заборонила виходити за межі школи.

Новина, що на підводне королівство було скоєно напад, розлетілося по школі зі швидкістю звуку.

   Коли Уляна з Лерою поверталися до гуртожитку, до них підійшли Пітер та Ніколас Воері.

— Уля, чув, ти знаєш, що сталося! Скажи, хто вижив, крім принцес? — ледь не благаючим поглядом дивився на неї Ніколас.

— Вибач, але я не знаю! — схилила голову Уляна та поспішила відвернутися.

Пітер з Ніколасом відійшли вбік.

— Чому ти йому не сказала всю правду? — здивовано подивилася на подругу Лера.

— Його не цікавить почет принцес! Швидше за все, сьогодні вночі загинула його дівчина! — Уляні було важко згадувати це.

— Чому ти вирішила, що це так?

— Тому, що вона його кликала, а їй на допомогу ніхто не прийшов! Її тіло зараз, мабуть, на дні озера. Ти думаєш, він би зрадів, почувши це?

Уляна раптом зупинилася, відчувши на собі чийсь пильний погляд. Вона озирнулася і на мить зустрілася очима з Ніколасом. Той швидко відвернувся та прискорив крок.

Уляна, знизавши плечима, повернулася назад до Лери. Але її почали мучити сумніви, і вона озирнулася ще раз — Ніколас не оглядаючись, йшов трохи попереду старшого брата. Відстань між ними та дівчатами стрімко збільшувалася, поки вони не зникли з поля зору.

Побоювання не залишали Уляну навіть за годину. Взявши Леру вона пішла шукати Ніколаса. Уляна переживала, що він почув їхню розмову.

Може, так воно й було. Адже ні в будинку, ні в гуртожитку його не було. Та й Пітер не знав, де він.

— Лер! Я знаю, що нам заборонено виходити за межі школи, але ти маєш зробити мені невелику послугу! — попросила Уляна.

Лера згідно кивнула.

— Я боюся, що Ніколас на острові русалок, це повітрям або водою не так далеко звідси! Знайди його! Лише ти з нас можеш літати!

Слова Уляни були настільки переконливі, що Лері не залишалося нічого, як послухати її.

— Але, як я знайду острів? Я там ніколи не була! І що мені робити, якщо Ніколас опиниться там? — запитала, коли вони йшли з гуртожитку.

— Сподіваюся, що його там немає! Єдине, що я тобі скажу: Ніколас не звик плакати, навіть якщо боляче він триматиме все в собі! Може це й допомагає йому бути геніальним винахідником, але до добра не доведе! — Уляна витягла з кишені блокнот та ручку, що завжди тягала із собою, та намалювала карту. — Лети цим маршрутом! Острів ти помітиш одразу! Зараз погана погода, а так його видно з берега!