21.1

Нарешті ноги завели її до спальні хлопця. Постукавши, Анела увійшла до кімнати. Влад сидів у кріслі, дивлячись в одну точку перед телевізором. Жінка обійшла крісло, але хлопець навіть не звернув на неї уваги. Здається, він був зовсім в іншому місці.

— Владе? Як ти себе почуваєш? — обережно поцікавилася вона, вдивляючись у його позбавлене емоцій обличчя.

Хлопчик знизав плечима.

— Вибач. Мені дуже шкода. — вона розуміла, що з ним відбувалося. Це вже була не людина —  лялька, яка виконуватиме накази. — Морл справжнє чудовисько, коли дозволив довести тебе до такого стану! Ще раз пробач… — Анела нахилилася, торкнувшись тильного боку його долоні. І раптом крізь її пальці пройшов струм. Потім ще один. І ще один.

Жінка злякано завмерла, кімната попливла перед очима. Крони дерев зімкнулися над головою. Оглянувшись навкруги, Анела побачила людей на конях. Ліс шумів від голосів. Чоловіки та жінки сміялися, коні іржали, а собаки гавкали, відчуваючи здобич.

Анела стояла, обійнявши плечі руками, відчуваючи, як тремтить все тіло. Цей день вона не забувала ні на мить. Сльози навернулися на очі. Все відбувалося ніби в реалі, вона навіть відчувала запах листя, і чула всі звуки, що долинали. Жоден із провидців не був на таке здатний.

У центрі їхали на гнідих жеребцях Анела та Артур. Анела б не звернула на це увагу, якби Влад не звернув її погляд у кінець групи. Чорний Друїд їхав позаду, час від часу озираючись. Він виглядав напруженим. Непомітно від усіх він з'їхав зі стежки, і зник у кущах. Анела попрямувала до нього.

Сховавшись за кущем ожини чоловік дістав заховану в корінні рушницю.

Очі Анели розширилися від здивування, яке змінилося гнівом. Обійшовши Друїда зі спини, вона подивилася на галявину, де зупинилися вершники.

Руки самі собою стиснулися в кулаки. Гнівно блиснувши очима, Анела хотіла втрутитися, але натрапила на якийсь бар'єр. Друїд зарядив рушницю, і прицілився. Серце молодої жінки стиснулося від неминучого горя. Коли пролунав постріл вона закрила очі долонями, сльози потекли щоками.

На галявині враз повисла тиша, а потім пролунав сповнений болю і розпачу крик. Змахнувши сльози, Анела простежила поглядом за Друїдом. Він швидко скочив у сідло, і повернувшись трохи назад, приїхав на галявину. Ніхто не помітив, що він зникав.

— Невже Друїд весь цей час працював на Морла? — прошепотіла вона одними губами.

Зображення різко змінилося. Тепер це був кабінет Друїда. Той день, коли він показав їй листа.

«Лист!» — жінка кинулася до столу, де лежала проклята записка.

«Як же я не зрозуміла це одразу! — подумки вона проклинала себе. — Текст свіжий».

У той момент вона була сповнена горя, щоб звертати на такі дрібниці. Її увага з волі Влада переключилася на трохи відкритий ящик столу. На жаль, вона не змогла його повністю відкрити. Правила цього світу дозволяли бачити лише те, що було на видноті. І для того, щоб вона змогла побачити вміст, він повинен бути відкритим. У щілині Анела побачила невелику сургучну печатку. Акуратно підчепивши пальцями, вона витягла її з ящика.

Це була печатка з гербом Роену. Як тільки Анела випустила її з руки, печатка знову опинилася в ящику. Гнівно стиснувши долоні, жінка обійшла стіл.

— Зрадник! — все її нутро кипіло від люті. — Я тебе знищу!

  Ведіння зникло, й Анела знову опинилася в кімнаті Влада. Хлопчик ще сидів у кріслі, не відводячи сліпого погляду від екрану.

— Хто ж ти такий?! — вигукнула жінка, дивлячись на Влада. Хлопчик повернув голову на голос. — Як ти це зробив?!

Його губи трохи ворухнулися, ніби він хотів щось сказати. По щоці ковзнула самотня сльоза.

Анела відчула, що й сама зараз заплаче.

— Пробач мені. Я не хотіла, щоби так закінчилося. Не ти, ні твій учитель ні в чому не винні! — у серці ніби встромляли гострі голки. Проковтнувши слину, вона повернула голову до столу, де стояла чашка. Несподівано погляд впав на рідину всередині неї. Там виразно з'явилося зображення.

Наблизившись до неї, Анела охнула, а потім швидко подивилася на Влада. Це було звичне для неї передбачення. Схопившись за груди, жінка відскочила убік.

Підбігши до письмового столу, вона взяла аркуш і ручку та стала щось на ньому малювати. Потім відкривши шафу, Анела пробігла поглядом по одягу. Знайшовши те, що шукала, жінка засунула складений у кілька разів аркуш в кишеню.

Вже не гукаючи,  вибігла з кімнати.

* * *

Морл відпочивав у своїх покоях у замку на острові Стефани. Нещодавно закінчилася важлива нарада, через яку він приїхав.

Втомлено заплющивши очі, Морл відкинувся на спинку дивана. Поряд телефон видав тиху трель, сповіщаючи про нове повідомлення. Але відповідати одразу не хотілося. Хоча він знав від кого воно.

Різкий стукіт дверей змусив його прийти до тями. Розплющивши очі, Морл побачив Анелу. Забігши до кімнати, жінка застигла за кілька метрів від нього. Обличчя у неї було бліде, схоже тепер за кольором на його. Замість звичайного реверансу, вона несподівано кинулася йому в ноги.

— Ваша величність! — голос тремтів. — Мені треба сказати вам важливу річ! — і, перш ніж він якось відреагував, вона продовжила. — Чорний Друїд. Він не той, за кого себе видає! — постійно запинаючись, жінка розповіла правду про своє походження та плани Друїда. — Я була вбита горем! А він скористався мною!