19.2

Із-за стіни тричі постукали, й одна з цеглин зрушила з місця. У щілині з’явилися карі очі провидиці. 

З іншого боку стіни почулося три короткі стуки, і одна з цегли трохи зрушила. У щілині стало видно карі очі пророчиці.

— Лера?! — вигукнула вона. — Ти ціла?

— Зі мною все добре. Як мені потрапити до вас?

— Шлях перекритий, ми не можемо вибратися! Де Кінь?

— Я не знаю. Я спробувала його відвести звідси. Потрібно розчистити дорогу!

— На це піде багато часу.

— Кільце… — Лера раптом згадала про Зірку Іліоти. — Воно може працювати як машина часу?! Якщо повернутися назад? Яка ймовірність того, що кінь знову оживе?

— Я не впевнена… — Кассандра замовкла, замислившись. — Можливо, це спрацює! Ти зможеш це зробити?

Лера похитала головою, забувши, що Кассандра її не бачить. Вона не знала, як користуватися Зіркою Іліоти.

— Ти впораєшся! Адже це твоє кільце! — дотягнутися до її руки Лера не могла, тому Кассандра зняла зі свого пальця кільце й примусивши його левітувати, передала через щілину. На іншому кінці Лера його спіймала, але вдягати не поспішала. — Стисни кулак, й промов ці слова. — Кассандра сказала кілька незнайомих слів. — Після цього тобі потрібно побажати, щоб час пішов у зворотному напрямку. Коли будеш на місці, промов знову ці слова і запечатай час.

— Раптом у мене нічого не вийде? Якщо я усе зіпсую?

Кассандра знову замовкла, від чого Лера почала ще більше нервувати

— Просто роби, як я сказала і не влаштовуй драму! — тон троянської царівни раптом став суворим.

Лера оторопіла. Її ноги тремтіли від думки перенестись за допомогою цього кільця в минуле. Але Кассандра мала рацію, зволікати було не можна.

Вдягнувши кільце на середній палець, вона застигла в нерішучості.

— Повтори, будь ласка, слова.

Стиснувши руку з кільцем у кулак, Лера вимовила чотири слова, значення яких так і не зрозуміла.

«Я хочу, щоб час пішов у зворотному напрямку».

Вітер лагідно торкнувся її волосся, але вже наступної миті весь світ стрімко закружляв. Не встигла вона злякатися чи щось подумати, як перед нею з'явився знайомий балкон. Промовивши другу частину заклинання, Лера вчепилася за колону, щоб не втратити рівновагу. Перед очима все ще кружляло.

Попереду вона побачила Кассандру біля балюстради.

— Зараз почнеться. — прошепотіла жінка, вдивляючись у нічну імлу. 

Ноги ще підкошувалися після пережитого, тому вона присіла. Довго нічого не відбувалося. Лера боялася, що нічого не вийшло. Раптом,  вона помітила внизу якийсь рух.

Затамувавши подих, дівчинка кілька хвилин спостерігала за людьми, що розбігалися площею.

«Зараз почнеться бійня!» — серце боляче вдарило в груди. Стало важко дихати.

— Ми нічого не зможемо зробити? — дівчинка повернулася до Кассандри, але та лише похитала головою.

— Ні. Наша доля — програти! Скоро тут буде гамірно. Повертайся додому.

— Кассандра... — почала Лера, але раптом замовкла. Те, що вона хотіла сказати, було її заповітною мрією. Нездійсненною. — З цим кільцем я можу потрапити в день, коли…

— Не варто. — перервала її жінка. — Ти, звичайно, можеш повернути батьків, але яка ймовірність, що все не повториться? Ти ж не хочеш, щоб вони загинули ще страшнішою смертю? І якщо битва в особняку не станеться, ти так і не познайомилася зі своїм другом. Тому навіть не думай про це!

На очі навернулися сльози.

— Навіщо тоді керувати часом, якщо не можу повернути найдорожчих?! Мені більше нічого не потрібно! — схлипнула вона. — Я все б віддала, щоб знову почути їхній голос! — Лера відчувала, що зараз остаточно розридається. — Можна я тоді поверну Мотю?

— Він сам повернеться. Адже в котів не одне життя. — жінка поплескала її по плечу. Надворі пролунали чиїсь крики. Слід було поспішати. — Коли опинишся вдома, кинь кільце в озеро. У Ленгріни воно буде в безпеці! Коли настане час, вона його поверне тобі!

  Лера кивнула, притиснувши до грудей кільце-печатку. Кассандра назвала їй кілька слів, які потрібні для переміщення. Жінка й дівчинка ще кілька хвилин стояли на балконі, дивлячись, як унизу спалахують смолоскипи.

— Пора. — Кассандра схвально кивнула, подивившись на Леру. Важко було повірити, що ця дівчинка могутня володарка часу. На прощання вони обнялися. — Нехай сонце над твоєю головою ніколи не згасне. Успіхів, Лера. Бережи себе.

  І весь світ знову закрутився.

* * *

Обернувшись, дівчинка задумливо подивилася на шкільні ворота. Златан вже хилився до заходу, а це означало — вона пробула в минулому більше, ніж планувала.

Діставши телефон, Лера з полегшенням видихнула — хоч день той самий. У минулому вона була три години.

Але попри це, вона вирішила таки сходити в місто і купити те, що планувала. Заодно вона мала обдумати, що робити далі.