18.1

Лера раз у раз кидала нервові погляди на будинок номер п’ять, розгладжуючи складки на спідниці. Вона щиро сподівалася, що Дін не з’явиться — тоді вдасться тихо пересидіти вечір у своїй кімнаті. Та коли побачила його на ґанку, прикусила губу.

— Ну що, пішли? — невпевнено спитав він. Йому також ця витівка з вечіркою не подобалася.

Дорога до гуртожитку Локстерна зайняла п'ять хвилин. Вони ще раз обговорили план дій. На словах усе було просто, а от насправді…

Біля входу до гуртожитку утворився вже невеликий натовп. Побачивши серед них Аліну з хлопцем, Лера напружилася. Невідомо, що Аліна викине тепер.

  Коли та повернулася з «Magic Evroper», то насамперед нагадала Лері, де її «місце». Здається, забувши, що це завдяки їй вона змогла пройти у фінал.

— Все нормально? — Дін побачив, як змінилося обличчя дівчинки.

Щось промимрив, Лера з досадою закотила очі.

«Щоб тебе!» — майнула в неї думка, коли він взяв її за руку. 

Щось тьохнуло під ложечкою. Серце зробило кілька швидких ударів, і лиш потім знову забилося рівно. Переборовши бажання відсторонитися, Лера пішла за Діном до воріт.

Незабаром вона зустріла Уляну та Лізу з хлопцями. З ними Лера не була знайома.

— А де…? — помітивши в натовпі Мілу, Лера стала шукати поглядом друга.

— Напевно, вже в будинку. — вловивши натяк, прошепотіла Уляна. — Коли бачила його востаннє він був не в гуморі!

— Ти йому казала про мене? — так само пошепки запитала Лера.

– Ні. Але, мабуть, Міла розповіла. Чую сьогодні запахне смаженим! — Уляна в передчутті потерла долоні.

Лера подумки стиснулася, відчуваючи, як на лобі виступили краплинки поту.

— Дін. Можеш… — переступивши з ноги на ногу, дівчинка втупилась. Кивнувши, хлопець випустив її долоню.

Планування  гуртожитку Локстерна майже не відрізнялося. Дахи мали синю покрівлю, а біля їдальні стояв невеликий двоярусний фонтан квадратної форми.

Будинок, де жила Міла знаходився на самому кінці вулиці. Лера ще ніколи не була у чужих гуртожитках. До певного часу їй навіть кортіло побачити, як там все облаштовано. Але не сьогодні. Тепер вона хотіла провалитися крізь землю. На лавці біля потрібного будинку сидів Андрій. І він її помітив.

Лера нервувала, коли вони підходили до нього. Дівчинка трохи сповільнила крок. Весь її вигляд кричав «ми — не пара».

—  Привіт. Я Денис. — Дін першим простягнув долоню для рукостискання.

Коли Андрій потиснув, і хлопці обмінялися парою фраз, Лера, нарешті, змогла дихати. Затриматися біля ґанку було б так само як стрибати без парашуту. Лера відчувала потилицею чийсь погляд. І була майже певна — це Міла.

Андрію хотілося лише поспівчувати. Страх трохи почав зникати.

Всі меблі були відсунуті до стін, а на столах стояли закуски. У вітальні було вже десять осіб. Рівно половина від усіх гостей. Міла була вибірковою.

На одному з крісел напівлежав хлопчик зі скуйовдженим русявим волоссям. Закинувши ноги на підлокітник, він швидко натискав пальцями на екран мобільника. Зовні він був дуже схожий на Мілу. Лера пам'ятала його зі спільних лекцій. Джастін Хоул був досить приємним хлопцем, але поки не відкривав рота.

Лера та Дін відійшли до стіни, незабаром біля них опинилися Уляна та Ліза. Обидві дівчинки виглядали щасливими та збиралися добре провести час. Але на відміну від Лізи, яка колись входила до компанії Аліни та Міли, Уляна не сильно розуміла, навіщо її запросили.

Не минуло й кількох хвилин, як Джастін зістрибнув з крісла, і ввімкнув музику. Почалися танці.

* * *

Лера не боялася більше танцювати, але розслабитись ніяк не могла. Дін помічав це, але спроб чимось зарадити не робив. Після першого повільного танцю він намагався менше до неї торкатися. Бо коли він це робив дівчинка була схожа на їжака. Хлопець почував себе не у своїй тарілці.

Пролетіли пів години. Коли музика стихла пролунав голос Міли.

— Друзі, та просто знайомі, хочу, щоб ми зіграли в одну гру! У цьому капелюсі двадцять папірців із завданнями. Все дуже просто, одна пара — одне завдання. Ми будемо першими! — стрільнувши в Андрія багатозначним поглядом, Міла запустила долоню в капелюх і витягла згорнутий удвічі папірець. — Хвилина поцілунку! Як мало, ми можемо більше! — реготнула Міла, обвивши руками шию Андрія. Хлопчик помітно почервонів.

Леру пересмикнуло від огиди, коли натовп почав відраховувати час. Відвернувшись, вона стиснула склянку з такою силою, що вона жалібно хруснула. Якби вона мала можливість перетворюватися на сирену, вона б це зробила.

Попри романтичну натуру Лера терпіти не могла обмінювання слиною на людях. Для неї поцілунок був чимось інтимним, а не тупою розвагою. Настрій остаточно скотився у глибини Маріанської западини. Лера хіба що не скрипіла зубами. Дін поруч хмурився.

Їхня черга підійшла швидше ніж того хотілося. Лера готова була проклясти папірець у своїй руці ще до того моменту, як прочитала завдання.

— Розповісти історію знайомства. — тугий вузол усередині почав розвертатися. Лері довелося прикусити щоку, щоб стримати подих полегшення.