Розділ 18. Будь моїм хлопцем

Лера, ліниво переступаючи ногами, поверталася до гуртожитку Вольфрама. Дівчинка раділа, що п’ятниця нарешті закінчувалася — попереду були вихідні. З наближенням іспитів часу на відпочинок не залишалося. Вона майже не виходила з бібліотеки.

Коли вже була біля гуртожитку, Лера почула, як її хтось гукнув. Озирнувшись, вона побачила Мілу Хоул, що йшла назустріч.

Лера заздалегідь напружилася, не знаючи, чого чекати від дівчини, з якою зустрічався Андрій. Вона й так намагалася проводити з ним менше часу. Лера навіть пустила чутку, що в неї є хлопець, аби Міла її не чіпала.

Про те, що брехня ні до чого доброго не приводить, вона зрозуміла незабаром.

— Привіт, Лер! — губи Міли розпливлися в усмішці. — Я завтра влаштовую вечірку і запрошую тебе! Але єдина умова — треба прийти з парою! Приходь зі своїм хлопцем! Бо ти говориш про нього, а його ніхто не бачив! Передай моє запрошення Бондаревій та Катановій!

Лера вже зібралася відмовитись, але Міла її перебила.

— Це не обговорюється! Чекаю вас завтра о шостій, біля гуртожитку Локстерна! Вечірка буде у мене вдома!

Лера закотила очі, злегка переминаючись. Їй цього лише бракувало. Чому вона не придумала, що її хлопець залишився на Землі, і вона за ним сумує?! Адже можна було поплакати, наприклад, Уляні, яке несправедливе життя, і як вона хоче швидше його побачити!

На думку не спадав ніхто, хто міг би погодитися зіграти цю роль. На вулиці було тепло, тож переодягнувшись у шорти та футболку, Лера вийшла з будинку номер сім. Підійшовши до лавки, вона озирнулася.

У цей час із занять поверталися майже всі студенти Вольфрама. У натовпі п'ятикурсників Лера помітила Діна. За весь навчальний рік вони перетиналися лише кілька разів. Лера деякий час просто спостерігала за ними.

Щоб не проґавити шанс, вона швидко підійшла до Діна.
«Він подумає, що я ненормальна!» 

— Привіт, Діне! Ти ще пам’ятаєш мене? Я Лера із третього курсу!

Дін та двоє хлопців з його компанії зупинилися. Вона усміхнулася, намагаючись згадати, що хотіла сказати.

— Звісно, пам’ятаю! Ти малювала мій портрет! — усміхнувся Дін.

— Дін, мені потрібна твоя допомога! — Лера показала поглядом, що не хоче говорити при сторонніх.

— Гаразд, хлопці, йдіть без мене! Я вас наздожену! — сказав він. — Розповідай, що трапилося?

— Тобі це здасться смішним і абсурдним! Але я хочу, щоб ти став моїм хлопцем! — випалила Лера. Побачивши здивований погляд Діна, вона поспішила пояснити. — Тобто треба зіграти роль мого хлопця на завтрашній вечірці. Мене запросила Міла Хоул. Вона не приймає відмов, а я колись збрехала, що в мене є хлопець. Тепер вона сказала, що кожен має прийти з парою.

Дін якийсь час мовчав, а потім розреготався. 

— У мене взагалі є дівчина!

Лера закрила обличчя долонями. Вона почувалася дурною.

— Мені більше нема до кого звернутися! Якщо я прийду без пари, Міла вирішить, що я хочу відбити в неї Андрія. А я не хочу, щоб вони сварилися! — благально подивилася на нього Лера. Сама здивувалась, що наважилась, вона додала. — А де зараз твоя дівчина?

Хлопець подивився на неї здивовано, але кутики його губ повільно піднялися.

— Лер, з такими підходами ти швидко знайдеш собі пару!

— Справа у тому, що мені це не потрібно. Мені добре самій. Чесно. Ти єдиний, кого я можу попросити про таке. — Лера озирнулася в бік будинку номер сім. — Гаразд, забудь. Я щось придумаю.

— Добре, я згоден. Але лише на один вечір!

— А як же твоя дівчина? — Лера розгублено закліпала віями, не очікуючи позитивної відповіді.

— Вона у Харкові. — коротко пояснив Дін. — О котрій там ваша вечірка?

— Завтра о шостій, біля гуртожитку Локстерна.

Лера подякувала йому і вирішила повернутися до гуртожитку. Вихідні для неї вже були зіпсовані.

Відчинивши шафу, дівчина гірко оглянула свій гардероб. Завдяки Мілені — хореографині, яка жила з нею в готельному номері — з’явилося кілька гарних вбрань. Витягнувши мереживну смарагдову сукню, вона приклала її до себе.

Подивившись у дзеркало, Лера вилаялася. Цей день здавався їй суцільним провалом.

— Може, ти мене знову викрадеш? — прошепотіла вона, дивлячись на своє відображення. Усе було б краще, ніж ця вечірка.

Повернувши сукню до шафи, Лера мимохіть глянула униз. Там лежала підстилка Моті та його миска. Вона так і не наважилася їх викинути. Поспіхом витерши сльози, Лера зачинила дверцята.

Несподівано грюкнули вхідні двері. Повернувши голову, Лера побачила Уляну.

— Тебе Хоул запрошувала завтра о шостій на вечірку у неї вдома! Сказала, що треба приходити з парою! Ти підеш? Бо мені буде нудно!

— Авжеж! — Уля кинула сумку на ліжко. — Стоп. А як ти підеш? Ти ж ні з ким не зустрічаєшся!

— Про це знаєш лише ти! Я попросила знайомого зіграти мого хлопця!

— Ого! І хто цей таємничий незнайомець?