17.2

Опинившись у лікарні їй довелося почекати, поки почнуться приймальні години.

Тихенько прочинивши двері палати, Лера зазирнула всередину. Андрій лежав, трохи прикривши повіки, але було видно, що він уже не спить.

— Ти прокинувся! — голос пролунав голосніше ніж вона хотіла. Облаявши себе за зайву веселість, дівчинка наблизилася до ліжка. — Як ти?

Андрій повів плечима, повністю розплющивши очі.

— Я переживала за тебе! Вибач. — очі защипало від сліз. — Від мене в тебе одні неприємності!

Закотивши очі, Андрій поплескав по ковдрі поряд із собою. Не припиняючи схлипувати, Лера присіла на стілець поряд. Якоїсь миті Андрію це набридло.

— Може вже припиниш наді мною ревіти?! Бісить! — занадто різко сказав Андрій.

Проковтнувши слину, Лера спробувала стримати сльози, що рвалися назовні. Після його слів їх побільшало. Тепер вона звинувачувала себе і в цьому.

— Ну чого ти ревеш, Шліман?! Лера? — схвильовано запитав Андрій, бачачи, що вона готова ще більше розплакатися. — Ну, припини! Адже я зараз сам заплачу. А мені не можна! — на доказ цього по щоці скотилася сльоза. Але через те, що він лежав вона потрапила у вухо, і воно засвербіло.

— Вибач. Я перехвилювалася. — витерши рукавом сльози, прошепотіла вона.

Андрій усміхнувся, і на кілька секунд заплющив очі.

— Якщо хочеш, можеш виговоритись. — нарешті видав він. – Але тільки зараз. Більше я не хочу чути про вину.

— Про яке саме, червоне, біле? — несподівано зареготала Лера. — Вино. Вину…

Андрій ширше посміхнувся, її сміх був заразливим, але йому поки що було важко сміятися.

— Ось так то краще. Мені подобається коли ти посміхаєшся.

Лера зніяковіла, опустивши погляд.

Незабаром почалися процедури і їй довелося піти. Але з цієї миті вона приділяла кожну вільну хвилинку йому. Андрію було нудно, і він з нетерпінням чекав на прийомні години. Після того, як його стан покращився, йому дозволили користуватися телефоном. За відсутності Лери чи інших дівчат Андрій тепер міг розмовляти по відеозв'язку з Єгором.

З вокальним конкурсом для Лери тепер було покінчено. Скориставшись втратою голосу, вони з Мерліном того ж дня пішли до Адама Закарі. Йому довелося змиритися з її відмовою, оскільки довше відкладати конкурс було неможливо, а голос міг відновлюватися довго.

У результаті Лера отримала ноутбук як втішний приз, а Аліна можливість продовжити участь. З моменту їхньої сварки Лера більше не бачила Аліну, хоч кілька разів приходила в готель до Мілени.

* * *

За тиждень Андрія виписали з лікарні. Завтра вони вже збиралися повертатися до Віджио. Зимові канікули добігали кінця.

Уляна та Ліза давно кудись пішли, залишивши Леру та Андрія вдвох. Дівчинка і хлопчик цього навіть не помітили, за переглядом жахів. Фільм вибирав Андрій. При кожній появі чогось страшно Лера затуляла обличчя долонями, Андрія це веселило.

Коли фільм закінчився, Лера відставила ноутбук убік. На годиннику було майже чотири вечора. Прикусивши губу, вона з сумом подивилася на двері.

— Ти чого? — спитав Андрій, бачачи, як вона переступає з ноги на ногу і поглядає на годинник.

Лера похитала головою, повернувшись до нього. Андрій сидів на ліжку, склавши ноги по-турецьки.

— Може ще щось подивимося? — задумливо промовив він.

— Давай пізніше. Мені зараз треба до... до Мерліна. — Лера запнулася, і насупилась. Навіщо вона взагалі знов сідала?

— Потім підеш. Посидь зі мною.

Кинувши нервовий погляд на двері, Лера кивнула. Близькість до нього змушувала руки вкриватися сиротами. Несподівано його пальці переплелися з її. Дівчинка здригнулася, але не відсторонилася. Усе її єство хотіло залишитися.

Гаряче дихання обпалило щоку. Лера завмерла, навіть переставши дихати. Виявляється, вона сиділа із заплющеними очима. Але тіло не слухалося. Або навпаки? Робило те, що вона найбільше хотіла.

Губи самі собою трохи прочинилися, і вона піддалася вперед. Його дихання ледь збилося, ще мить і… Гучний стукіт у двері змусив їх відсунутися один від одного.

— Кого там принесло? — стиснувши зуби, Андрій підвівся, щоб відчинити двері.

— Я подивлюся! — випередивши його, Лера підбігла до дверей, і не поспішаючи повернула клямку.

Посмішка вже давно зникла з її обличчя. Побачивши на порозі Мілу Хоул Лера спробувала невимушено привітатись. Вона сама сказала Мілі, де знаходиться Андрій. Нерозумно було піддаватися почуттям.

Підібгавши губи, Лера вийшла в коридор, залишивши Андрія та Мілу вдвох. Але перш ніж вона зачинила двері, встигла побачити, як Міла обвила його шию руками, і вони поцілувалися.

Легені стиснуло, захотілося вити від болю. Пересиливши себе, Лера таки зачинила двері. Коридор був порожній, як і її душа. Як вона могла забути про своє родове прокляття? Дурно було сподівається на поцілунок.

«Дурна маленька дівчинка» — промайнуло в думках.