Розділ 16. Не пробуджуй у мені сирену

Машина зупинилася за п'ятдесят метрів від кінця лісосмуги.

— Діти, вас точно тут висадити? — простягаючи їм решту, поцікавився водій. — Тут нічого до ладу немає. Тільки поля та будинок філанського принца.

— Прям таки принца? — хмикнув Андрій, розглядаючи дорогу.

— Я не знаю, як вони там називаються. Чув, що тут мешкає брат Еміри-султан — Аміл Халам. Цього року він ще…

Але друзі його не слухали. Вибравшись із машини, вони почали озиратися на всі боки. Кожні десять метрів на узбіччі стояли високі ліхтарні стовпи. Їхня наявність у лісосмузі та гарна широка дорога вже говорили про те, що в цій місцевості живе хтось багатий.

— Вас почекати? — таксист висунув з вікна голову, його маленькі сірі очі при цьому злякано забігали по деревах.

— Ні! — відповів йому Андрій, і таксист, без докору сумління, розвернувся і дав по газах.

Закашлявшись від вихлопних газів, Уляна витягла з кишені чарівну паличку. До ночі вдарив мороз.

— Може Маркіз помилився?

Відповідати їй ніхто не поспішав. Тому поправивши шарф, дівчинка попленталася за рештою. Незабаром вони вийшли до високого кам'яного паркану. Далі виднілася кована брама, біля неї хтось стояв.

Дім Аміл Халама виявився меншим, ніж вони його собі уявляли. Це був двоповерховий особняк із великими прямокутними вікнами. Можливо, на подвір'ї був і басейн. Світло не горіло в жодному з вікон.

Ще раз перезирнувшись, дівчатка і хлопчик крадькома пішли вздовж паркану.

— Не можу повірити, що у викраденні Лери замішаний один із суддів. Це дуже дивно. — прошепотіла Уляна.

— А для мене тут немає нічого дивного. Його не було вчора на концерті. — так само тихо відповіла Ліза.

Андрій на них шикнув і дівчатка перестали перемовлятися.

Перелізти через паркан не стало проблемою, закріпивши за допомогою магії мотузку на одному з кованих завитків карниза.

У дворі стояла напівтемрява, запалений ліхтар знаходився тільки біля головного входу. Туди підліткам шлях було замовлено.

Поки вони сушили голову щодо чорного входу на подвір'ї з'явилося два добермани. Вишкіривши зуби, собаки рушили до них.

— Я відчуваю дежавю! — пискнула Уляна, піднявши руку з чарівною паличкою.

— Я теж. — Андрій похмуро глянув на собак. — Виберемося, нагадай Лері, щоб сплела ще ті браслети.

Позадкувавши друзі втиснулися у стіну.

— Он, дивися. Там якісь двері. — Ліза смикнула друга за рукав куртки.

Добермани не поспішали нападати. Вони повільно ходили біля паркану. Це наштовхувало лише одну думку «Вони їх не випустять». Користуючись цим, Ліза, Андрій та Уляна побігли до дверей із масивним кільцем замість ручки. Вона виявилася не замкнена.

Усередині панувала непроглядна темрява.

— Волд-інтклуб! — після сказаного заклинання кінчики їхніх паличок засвітилися.

— Мені здається, наш план був трохи іншим… — Ліза сахнулась, побачивши в кімнаті трьох чоловіків і жінку.

Темрява приховувала у собі Мисливців за магією. Вони стояли як статуї, націливши на підлітків дивної форми жезли.

Уляна зробила крок назад, схопившись за залізну ручку. Але двері не піддалися під її натиском. Шлях назад було відрізано.

— Вас батьки не вчили, що недобре вламуватись у чужі будинки? — промовила низькоросла блондинка в молочному кардигані.

Андрій виступив уперед, сильніше стиснувши в долоні чарівну паличку. Через його помилку вони тепер розплачувалися! Потрібно було від початку повідомити Лері про його здібності. Ну чи якнайшвидше померти, щоб перестати блокувати її силу.

Хлопчик насупився, думаючи, як вчинити.

— Ми прийшли за нашою подругою! Поверніть її й ми підемо!

— Боюся, ви спізнилися. З неї вже витягли силу. — блондинка зобразила на обличчі скорботу. Її губи трохи скривилися в усмішці, коли вона зупинялася поглядом на кожному з них. — Люблю недоучок з особливими силами. Ви не ставите загрози!

Двоє чоловіків за її спиною перекинулися у свій справжній вигляд. У кімнаті повіяло холодом. Хижо вищирившись, вони вистрілили.

Захисний щит впав у перший момент. Улю та Лізу відштовхнуло до стіни, і вони вдарилися спиною об кам'яну кладку. Андрій же лишився на місці. У напівтемряві райдужка його очей світилася золотистим світлом, вени здулися і їх колір трохи змінився. Він ще ніколи не почував себе таким сильним.

Створений ним чарівний щит іскрився, потоки магії спліталися на кшталт стебел плюща, утворюючи непорушну перешкоду.

Але раптом Андрій відчув нестерпний біль. Він пронизувала його тіло, немов у нього встромили гострі кинджали. Похитнувшись, хлопчик завалився на бік, а з вени ринула кров. Щит одразу ж розсипався, знову занурюючи кімнату в напівтемряву.

Уляна закричала, побачивши друга, що стікає кров'ю.

* * *

Смужка місячного світла пробивалася крізь щілину між шторами. Світло падало на очі дівчинці, що лежала на дубовій стільниці. Її руки та ноги були скуті залізними ланцюгами, що блокували магію.